ГАЛИЦЬКИЙ МОЙСЕЙ

Іван Франко — визначна постать вітчизняної та  світової історії й культури. Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч.

Цікаві факти про Франка — це мало відомі всім історії з життя поета та вченого. 

 Перше кохання Франка

 Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Але після його арешту батьки дівчини заборонили спілкуватися.

 Де жив Франко?

 Львів – місто Франка, де він прожив сорок років (з 60). У цьому місті він жив дуже багато років, творив, навіть був ув’язнений у Львівську темницю. Кожна вулиця пам’ятає його, кожна хата, кожен парк. Він присвящав йому вірші, був щиро захоплен їм. Можно сміло казати, що  місто Львів — місто Івана Франка. «…ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів.» (Іван Франко)  

Що любив їсти Іван Франко

 В їжі Франко був невибагливий: на сніданок — кава з булкою, на обід — квашені овочі та легкий суп з додаванням квасу, кропиви, грибів. Він ніколи не палив. Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. 

Арешти Франка

 Івана Франка заарештовували тричі. У перший раз він провів у камері з кримінальними злочинцями 11 місяців. А після другого арешту, в 1880 році, ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень в готелі він — без єдиної помарки! — Написав повість «На дні» і на останні гроші відіслав її до Львова, після чого три дні жив на три центи, знайдені на березі річки Прут. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Спас Франко старий служитель готелю.

 Навчання та здібності Івана Франка 

Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Вільно володів 14 мовами.

 Де похований Іван Франко

 Спочатку поховали Івана Яковича в чужому склепі у Львові, на Личаківському кладовищі. Через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко- каменяр «лупає сю скалу». 

 Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років. 

У І.Франка було багато псевдонімів — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко (близько 100 псевдонімів).

 Іван Франко писав твори не лише українською, а й польською, німецькою та іншими мовами. Він був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті. Мав замість того Львів і слова для нього: «І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю».

 У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського, 4, 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли. Був укладений контракт між купцем Й. Рогсеком, М. Грушевським та І. Франком. На вул. Баторія (тепер Князя Романа) був ряд антикварних магазинів, які відвідував І. Франко у супроводі Василя Стефаника та Леся Мартовича. У пошуках своїх персонажів, вивчаючи обличчя людей, Франко не раз навідувався у їхньому супроводі на львівські базари. Відомий письменник і публіцист Іван Франко та науковець і політик Михайло Грушевський були безпосередніми сусідами, мешкаючи наприкінці 19 століття в збудованих поруч віллах елітного львівського району “Софіївка”. У Франка була дружина Ольга, троє синів і одна дочка.

 В память Івану Франку 

На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ. Ім’я письменника (вулиця Івана Франка) носять вулиці у Києві, Вінниці, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Сімферополі, Керчі, Луцьку, Львові, Миколаєві, Одесі, Сумах, Черкасах, Чернівцях, Хмельницькому, Пермі та Луганську, Кіровограді. А в Росії імя письменника носять вулиці в Москві, Липецьку, Пермі, Тулі, Уфі, Чебоксарах і Іркутськ. Ім’я письменника носить вулиця в Монреалі. Його ім’я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи краю. Франко вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-ivana-franka/ 

СИМВОЛИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

(24 серпня - День незалежності України)

Дивися, безкрайнєє, синєє небо,
Стоїть над землею, неначе шатро.
Воно посилає любов нескінченну
І щиро дарує надію й добро.
У цьому шатрі килими золотаві –
Із соняхів, жита, пшениці, вівса.
А десь майоріють, як крапельки неба,
Волошки блакитні. Яка ж то краса!
Тут мешкають люди привітні та чесні,
Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.
Земля наша щедра, родюча, багата –
Усіх нагодують безмежні лани.
Хай знає весь світ про казкову країну,
Де синєє небо та жовті поля.
Хай квітне щаслива моя Україна!
Найкраща, безцінна, любима земля.

23 серпня - 

День Державного Прапора України

День Держа́вного Пра́пора Украї́ни — державне свято України, присвячене одному з її державних символів — Прапору України. Відзначається щорічно 23 серпня.

На загальнодержавному рівні свято встановлено указом Президента України Леоніда Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України» від 23.08.2004. Цей указ було доповнено Указом Президента України Віктора Ющенка№ 602/2009 «Про внесення змін до Указу Президента України від 23 серпня 2004 року N 987», яким було засновано підняття Прапора України у День Державного Прапора України і під час інших державних свят та проведення загальнодержавних заходів. 

Раніше День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією.

За офіційною версією, 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і прив'язаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004, написана відповідна картина на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України» фактично надала синьо-жовтому біколору статус офіційного прапора країни. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову Про затвердження державним прапором України Національного прапора  В ній зазначається: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

Свято встановлено в Україні «…На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…» згідно з Указом Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року № 987/2004.

У 2009 році Президент України Віктор Ющенко вніс зміни до цього указу, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

ЛИЦАРІ ВАЛЬТЕРА СКОТТА

(1771 - 1832) 

      Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в столиці Шотландії Единбурзі, в родині шотландського баронета, заможного юриста. Був дев'ятою дитиною в родині, у якій було дванадцятеро дітей. У січні 1772 року Скотт захворів на дитячий параліч, втратив рухливість правої ноги і назавжди залишившись кульгавим. Двічі (в 1775 і в 1777 роках) маленький Скотт перебував на лікуванні в курортних містечках Бат і Престонпанс. У 1778 році Скотт повертається до Единбурга. З 1779 року він навчається в единбурзькій школі, у 1785 році вступає до единбурзького коледжу. 
      Важливим для Скотта стає 1792 рік: в Единбурзькому університеті він витримав іспит на звання адвоката. З цього часу Вальтер Скотт стає поважною людиною з престижною професією, має власну юридичну практику. Двадцять четвертого грудня 1796 року Скотт одружується з Маргарет Карпентер, у 1801 році у нього народжується син, а в 1803 році - дочка. З 1799 року він стає шерифом графства Селкерк, з 1806 року - секретарем суду. 
      Перші літературні виступи В. Скотта припадають на кінець 90-х років: у 1796 році виходять переклади двох балад німецького поета Г. Бюргера "Ленора" та "Дикий мисливець", а в 1799 році - переклад драми І. В. Гете "Гец фон Берліхінгем". Першим оригінальним твором молодого поета стала романтична балада "Іванів вечір" (1800). Саме з цього року Скотт починає активно збирати шотландський фольклор і, як результат, у 1802 році видає двотомну збірку "Пісні шотландської межі". До збірки увійшло кілька оригінальних балад та безліч опрацьованих південно-шотландських легенд. Третій том збірки вийшов у 1803 році. 
      Вальтер Скотт, при слабкому здоров'ї, мав феноменальну працездатність: як правило, він публікував не менше двох романів на рік. Протягом понад тридцятирічної літературної діяльності письменник створив двадцять вісім романів, дев'ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць. 
      Романтичні поеми 1805-1817 років принесли йому славу видатного поета, зробили популярним жанр ліро-епічної поеми, що поєднує драматичну фабулу середньовіччя з мальовничими пейзажами та ліричними піснями у стилі балад: "Пісня останнього менестреля" (1805), "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810), "Рокбі" (1813) та ін. Скотт став засновником жанру історичної поеми. 
      У сорок два роки письменник вперше подав на суд читачів свої історичні романи. Як і його попередники на цьому терені, Скотт називав численних авторів "готичних" й "антикварних" романів, особливо його захоплювала діяльність Мері Еджуорт, у творчості якої відображена ірландська історія. Але Скотт шукав свій власний шлях. "Готичні романи" не задовольняли його надмірним містицизмом, "антикварні" - незрозумілістю для сучасного читача. 
      Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence - Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт -- творець жанру історичного роману; перший із них - "Уеверлі" (1814) - з'явився анонімно (наступні романи аж до 1827 року виходили як твори "автора "Уеверлі""). 
      У центрі романів Скотта лежать події, що пов'язані зі значними соціально-історичними конфліктами. Серед них - "шотландські" романи Скотта (що написані на основі шотландської історії) - "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" (1818), "Легенда про Монтроза" (1819). Найбільш вдалими з-поміж них є "Пуритани" і "Роб Рой". У першому зображено повстання 1679 року, що було спрямоване проти реставрованої 1660 року династії Стюартів; герой "Роб Роя" - народний месник, "шотландський Робін Гуд". 
      У 1818 році з'являється том Британської енциклопедії зі статтею Скотта "Лицарство". Після 1819 року посилюються протиріччя у світогляді письменника. Ставити гостро, як раніше, питання класової боротьби Скотт більше не наважується. Проте тематика його історичних романів стала помітно ширшою. Виходячи за межі Шотландії, письменник звертається до давніх часів історії Англії і Франції. Події англійської історії зображено в романах "Айвенго" (1820), "Монастир" (1820), "Абат" (1820), "Кенілворт" (1821), "Вудсток" (1826), "Пертська красуня" (1828). Роман "Квентін Дорвард" (1823) присвячений подіям у Франції часів правління Людовіка XI. Місцем дії роману "Талісман" (1825) стає східне Середземномор'я. Якщо узагальнити події романів Скотта, то ми побачимо особливий, своєрідний світ подій і почуттів, гігантську панораму життя Англії, Шотландії і Франції протягом кількох століть, з кінця XI до початку XIX століття. 
      У творчості Скотта 20-х років, при збереженні реалістичної основи, часом збільшується присутність і суттєвий вплив романтизму (особливо в "Айвенго" - романі з епохи пізнього середньовіччя). Особливе місце в ній посідає роман із сучасного життя "Сент-Ронанські води" (1824). У критичних тонах показано обуржуазнення дворянства, сатирично змальовується титулована знать. У 20-х роках було опубліковано низку творів Вальтера Скотта на історичні та історико-літературні теми: "Життя Наполеона Бонапарта" (1827), "Історія Шотландії" (1829 - 1830), "Смерть лорда Байрона" (1824). Книга "Життєописи романістів" (1821 - 1824) дає змогу уточнити творчі зв'язки Скотта з письменникам XVIII століття, особливо з Г. Філдінгом, якого він називав "батьком англійського роману". 
      Зазнавши наприкінці 20-х років фінансового краху, Скотт за кілька років заробив стільки, що майже повністю розрахувався з боргами, які перевищували сто двадцять тисяч фунтів стерлінгів. У житті він був зразковим сім'янином, людиною доброю, чутливою, тактичною, вдячливою; любив свій маєток Ебботсфорд,- який перебудував, зробивши з нього невеличкий замок; дуже любив дерева, свійських тварин, хороше застілля в сімейному колі. У 1830-1831 Скотт зазнає три апоплексичні удари. Помер він від інфаркту 21 вересня 1832 року. 
      Створивши історичний роман, Скотт встановив закони нового жанру й блискуче втілив їх на практиці. Навіть сімейно-побутові конфлікти він пов'язав з долями нації й держави, із розвитком суспільного життя. Творчість Скотта суттєво вплинула на європейську та американську літератури. Саме Скотт збагатив соціальний роман XIX століття принципом історичного підходу до подій. У багатьох європейських країнах його твори лягли в основу національного історичного роману. 
       
    
       

Університет третього віку.

 Наші випускники.

В середені липня закінчила навчання чергова група студентів в "Університеті третього віку". Сподіваємося, що наші заняття стануть в пригоді випускникам. Дякуємо за спілкування і говоримо "До зустрічі", адже наші учні - є й нашими читачами.

Подарунок від видавництва "Фонтан казок"

ЛЮДИНА З МІСЯЦЯ

Година цікавих розповідей про видатного вченого і мандрівника Миколу Міклухо-Маклая

Микола Міклухо-Маклай народився 17 липня 1846 року у с.Рождественському Новгородської губернії (Росія). Його рідні не могли похвалитися великими статками - батько, Микола Ілліч, хоч і мав дворянське звання, працював звичайним інженером на залізниці. А ось сімейних легенд у Микольчиній родині вистачало.

 Прапрадід знаменитого мандрівника, чернігівець Степан Макуха брав участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Він був хоробрим вояком і за бойові заслуги отримав спадкове дворянство. Тоді ж Макуха вирішив "трішечки" виправити своє прізвище. Замість Макухи назвався Міклухою, а вуличне прізвисько Махлай перетворив на Маклая. (Використано матеріал з журналу "Історія для допитливих", 2012, №11, с.32-35)

        Перший, другий...мільярдний...
          (до Всесвітнього дня народонаселення)

Потреба в обліку населення виникла за сивої давнини. Навіть стародавні примітивні держави потребували даних про кількість свого населення - зі скількох можна зібрати податі, скількох чоловіків забрати у військо тощо. 

Найдавніші відомі переписи було проведено в найдавніших державах світу. є дані, що в Єгипті обліки населення вели ще майже 5 тисяч років тому, на півтисячоліття молодшими є відомі переписи в Китаї. Здебільшого вони мали примітивний характер. Так, скіфський цар Аріанта підрахував кількість своїх підданих, наказавши кожному під страхом смертної кари принести наконечник стріли. Починаючи з 435 року до н. е. регулярні переписи громадян за верствами здійсновали у Стародавньому Римі та по всій Римській імперії. Проводили їх за місцем народження. 

Історія свята пов'язана з днем, коли населення земної кулі становило 5 мільярдів жителів - ця подія відбулася 11 липня 1987. Через 2 роки з ініціативи Організації Об'єднаних Націй ця дата була офіційно оголошена Всесвітнім днем народонаселення.

Встановлення  такого свята є спробою привернути увагу світової спільноти до найбільш актуальних питань народонаселення, різних програм суспільного розвитку, а також пошуку вирішення спільних для всього людства проблем. Швидке зростання народонаселення розпочалося з 60-х років минулого століття. З 1960-го по 1999 рік кількість жителів Землі збільшилася більш ніж удвічі, переваливши в жовтні 1999 року відмітку в 6 мільярдів чоловік. Абсолютний приріст населення в даний час складає майже 77 мільйонів щорічно, причому 95% цього числа припадає на частку країн, що розвиваються. На практиці це означає, що майже 67 мільйонів дітей не можуть отримати освіту, а 925 000 000 людей на Землі живуть, відчуваючи хронічний голод. Згідно  ООН, сьогодні населення земної кулі вже перевищило 7 мільярдів, до 2023 року ця цифра перевищить  8 мільярдів осіб .

     АРХІТЕКТУРА СВІТУ

 

В указі Президента України № 456/95 від 17.06.1995 сказано: «Встановити День архітектури України, який відзначати щорічно 1 липня, – у Всесвітній день архітектури».

Всесвітній день архітектури заснований Міжнародним союзом архітекторів, що виник у 1946 році, після Другої світової війни, коли потрібно було піднімати з розвалин міста, відновлювати підприємства, відтворювати пам’ятники архітектури. З 1996 року Всесвітній День архітектора приурочений до Міжнародного дня житла, який відзначається в перший понеділок жовтня. Це рішення ухвалив Міжнародний союз архітекторів на XX Генеральній асамблеї ООН в Барселоні.