ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

               Екологічний марафон

           ҐОРҐАНИ

Ґорґани походить від слова "герготіти", "скреготіти", "цокотіти": такі шуми створюють тутешні кам'яні розсипи, й чути їх двлеко.Для цих гір характерні круті асиметричні схили й гострі гребені; хребти розчленовані долинами річок Бистриці, Прута, Тереблі, на яких численні пороги та водоспади. Масив - одне з найбезлюдніших місць у Карпатах, справжня terra incognita, якої не сягнули цивілізаційні вітри. І одне з наймальовничіших... На нашій планеті збереглося небагато ділянок, де природа постає у своєму первісному вигляді: Ґорґани у цьому сенсі становлять виняток. Тут туристи не ходять натовпами, а коли піднятися на якусь вершину, то жодного села не видно - тільки смарагдове море ялівцевих і букових лісів. 

Першим висловив думку , що Ґорґанам пасує статус кедрового заповідника , митрополит Андрій Шептицький. 

Заповідник площею 5344,2 га створено 1995 року, лише 2005 року йому надано статус державного. Створено його задля охорони сосни кедрової європейської: найбільші площі цього вічно-зеленого дерева, що живе тисячу років, збереглися і центральній частині Ґорґан, де, на диво, зростають кількасотні дерева та дерева-велетні.

Цей край "кам'яних рік" - так називають рухливі осипи. Тут дощова та снігова вода щезає в бездонних тріщинах гір, щоб потім бурхливим потоком вирватись на поверхню... Залежно від висоти над рівнем моря, на території Ґорґан виділяють три кліматичні зони: прохолодна, помірно-прохолодна та холодна, де сніг може лежати й до червня. Кожному властива своя флора і фауна. В Ґорґанах беруть початок близько 30 гірських річок.

"Відчути неповторнвсть цих гвр потрібно особисто, стоячи лицем перед дикою природою, споглядаючи краєвиди з висоти пташиного польоту".

Матеріал підготовлен по публікації з журналу "Жінка", 2015 рік, №6

 КНИЖКОВА КОЛЕКЦІЯ В БІБЛІОТЕЦІ

Бібліотека ім. Лесі Українки підтримує професійний та дружний зв’язок з бібліотекою та викладачами Державного аграрного технікуму. На запрошення Нікуліної Зої Тимофіївни – викладача і керівника музею технікуму, бібліотекарі прийняли участь в класному часі для студентів 1-го курсу на тему «Колекції та колекціонери», який відбувся в стінах музею учбового закладу.

Колекціонування взагалі та колекціонування культурних цінностей

зокрема – це багатогранний і різноманітний світ, який дає насолоду та

робить насиченим життя багатьох людей і як хобі, і як бізнес.

Колекціонерів у світі дуже багато, їхні колекції різноманітні, вони

різні за вартістю та художньо-історичною цінністю, іноді дивують ідеєю

своєї направленості. Існує дуже багато напрямків колекціонування і, звісно,

й колекціонерів, які збирають колекції, також багато. Ці колекції

містять різну кількість експонатів. Найбільші колекції зібрані у відомих на

весь світ музеях.

Хто з нас у дитинстві не збирав марки, календарики, монети,

етикетки сірникових коробок, моделі автомобілів, фото акторів, роман-

тичні листівки, обгортки від цукерок та інші «захоплюючі» на той час

речі? Згадайте захват від нової або рідкісної речі, особливо тієї, що подолала

кордони, для вашої колекції. Саме колекції ми тоді збирали. І де вони?

Мабуть, лишилися зараз тільки в нашій пам’яті… А може, існують і

донині… В домі дитинства у стареньких батьків…

Але існують і справжні колекціонери, з якими студенти мали можливість познайомитися на зустрічі: люди, які з захопленням розповіли про колекцію марок та монет. Нікуліна Зоя Тимофіївна розповіла про колекцію музею технікуму. Це було дуже цікаво та повчально. Бажаючі змогли прийняти участь  в конкурсі на знання монет.

Найдивовижніше в історії колекціонування - це те, що рано чи пізно, власники колекцій приходять до думки, що їхня приватна справа давно перестала бути для них приватною. У міру зростання колекції, кожен колекціонер починає замислюватися над суспільним значенням своєї праці. Зберегти колекцію як ціле - стає головним завданням більшості з них.

Кожна бібліотека починалася з невеликої кількості книжок також і з приватних колекцій. Приватна колекція ставала надбанням суспільним.

Завідуюча бібліотекою ім. Лесі Українки Світлана Влезько розповіла про  книжковий фонд бібліотеки, який складає більш ніж 60 тисяч екземплярів і є теж своєрідною колекцією, яку на протязі 60 років збирали, пропагували серед користувачів і зберігали бібліотекарі. Серед книжок бібліотеки є дійсно унікальні, які становлять художню, наукову та літературну цінність: фонд зарубіжної та української літератури, книги з мистецтва. Студенти познайомилися з книгами, які вийшли в українських видавництвах в різні роки і якими пишається бібліотека.

Бібліотека та її фонд– це комунальна власність, власність громади,  одже кожного мешканця міста зокрема. Громадяни володіють безцінними джерелами інформації, тільки потрібно захотіти її отримати.

СЛАВУ   ПРЕДКІВ   БЕРЕЖУТЬ

(4 червня - День міста Білгорода-Дністровського)

В бібліотеці ім. Лесі Українки відбулося чергове засідання Літературного салону «Цікаві зустрічі». Теми зустрічі – День міста, день народження О.С. Пушкіна та ювілей – 60 років - нашій бібліотеці.

Хто, як не місцеві письменники, поети, краєзнавці краще можуть розповісти про чудове стародавнє місто! Тому на зустріч ми запросили членів Асоціації літераторів Бессарабії «Буджак». В теплому, дружньому колі присутні слухали цікаві вірші, почули багато нового з історії міста. Про родину Волконських розповіла Зоя Тимофіївна Нікуліна - керівник музею Державного аграрного технікуму. Розповіді лунали одна за одною і  були такими захоплюючими, що їх можна було б слухати без кінця. Свої вірші читали  Закіров Фелікс, Чабаненко Георгій, Годлевській Георгій, Полева Валентина, Задорожний Анатолій, Зіміна Ірина. Кожен вірш – це подорож по історичним куточкам нашого міста, знайомство з легендарними особами, переживання та почуття небайдужих людей. Творчість місцевих літераторів може служити краєзнавчим довідником та путівником для гостей нашого міста.

Были в жизни и взлёты, и драмы,

Были вехи нелёгких дорог.

Но хранили извечные храмы

Мой родной небольшой городок.

Город был, город есть, город будет!

Снятся городу мирные сны

(отрывок из баллады П. Антонова «Мой городок»)