УРОК ДЛЯ ВСЬОГО ЛЮДСТВА
 До міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту в бібліотеці ім. Лесі Українки відбулася година пам'яті.
Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!
В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

             "ИНТЕРЕСНАЯ КНИГА" в библиотеке:
                     ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ

  До 180-річчя з дня народження автора Гімну України, видатного вченого-етнографа, фольклориста, правознавця, журналіста, просвітницького діяча.

Видатний педагог Софія Русова подала у своїх споминах класичний портрет великого етнографа й громадського діяча, щирого друга й чудової людини: «Ось стоїть переді мною могутня постать Павла Чубинського, організатора Південно-західного відділу Імператорського Географічного Товариства. Високий, чорнявий, з чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, з владними рухами, високим чолом, тип організатора, який добре знає те, що організує, вміє володіти людьми і провадить свою справу через усі перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданосте Україні. Він так хотів у ті глухі часи виявити всю багату індивідуальність її народу, всю красу її фольклору!».

Павло Чубинський був чудовим етнографом-збирачем. Він умів влучно спостерігати народний звичай, схоплюючи його істотні риси, вислухати й записати пісню і казку, зібрати статистичні дані, розшукати на місці знаючих людей і надати своїй роботі цінність і багатосторонність. Безсумнівний організаторський талант, що вмів визначити план роботи, вибрати виконавців і довести до кінця складну справу.

Славетний етнограф Федір Вовк, називаючи Павла Платоновича своїм другом і вчителем, писав: «П.П. Чубинський, зі всіма його достоїнствами й недоліками був, без сумніву, надзвичайно великою постаттю, яку за інших умов чекала б набагато видатніша історична роль. Але в нього як нібито й не було усвідомлення своєї переваги над багатьма іншими, і при всьому своєму бурхливому темпераменті він був по суті напрочуд скромний і невибагливий. І ніколи не виявляв претензій на який-небудь авторитаризм. Це ще одна симпатична риса для характеристики його високого суспільного значення, яке не забудеться Україною ніколи».

У 1865 році саме Чубинський був головним організатором вшанування столітнього ювілею Михайла Ломоносова, провів успішний збір коштів на влаштування в селі Курострівці Холмогорського повіту школи ім. Ломоносова й на заснування стипендії імені вченого в Архангельській гімназії. На урочистостях в Архангельську Павло Чубинський виголосив палку промову, підкресливши наукові заслуги Ломоносова.

Займаючись науковою діяльністю, Павло Платонович продовжував складати пісні і вірші. 1871 року в друкарні губернського управління в Києві виходить єдина збірка віршів Павла Чубинського під назвою «Сопілка Павлуся» - чотирнадцять оригінальних пісень і шість перекладів.

Класик української літератури Михайло Старицький увічнив Павла Чубинського, який був порадником у всіх його перших літературно-сценічних творах, в образі героя п'єси «Не судилось» («Панське болото») Павла Чубаня.

Відомо, що Павло Чубинський брав участь в аматорських виставах, виконуючи роль Возного в «Наталці Полтавці». А коли Павло Платонович служив у Городищі давнього Черкаського повіту на цукроварні Яхненка і Симиренка, то співав там у хорі, влаштовував вечірки, бали з музикою, вистави, в яких і сам брав участь.

У Київському музеї Миколи Лисенка зберігається картуш, на якому вгорі зображено творців першої української опери «Різдвяна ніч»: Микола Лисенко (композитор), Михайло Старицький (автор лібрето і режисер), Павло Чубинський (також режисер і консультант з етнографічних питань).

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/1863548487084339/

            Історичний урок єдності

22 січня в нашій країні відмічають День Соборності. 100 років тому було проголошено об'єднання українських земель в одну єдину, соборну державу. Відзначення річниці Злуки стало ще однією нагодою для об'єднання всього суспільства навколо стрижневої ідеї творення - державності. Ми всі різні, але прагнути одностайності у ставленні до Батьківщини - наш священний обов'язок. Об'єднання навколо ідеї державності - це практичний патріотизм, непохитна віра у свої спроможності, оберіг духовного статку нації.
Бібліотекарі розповідали про історичні кроки української незалежності, про створення перших державних об'єднань, про духовних та ідейних керівників українства. Наші слухачі: підопічні Білгород-Дністровського міського територіального центру, студенти Білгород-Дністровського коледжу природокористування, будівництва та комп'ютерних технологій, учні та педагоги Випасненської дитячої музичної школи - представники різних вікових категорій, уподобань, освіти, але всі єдині в одному: де злагода, де об'єднання - там перемога!

"Интересная книга" в библиотеке: 

Джек Лондон

Биография Джека Лондона полна интересных фактов и неожиданных поворотов судьбы: прежде, чем стать знаменитым автором романов и рассказов, Лондону пришлось пройти тяжелый путь, полный лишений. В жизнеописании Джека интересно все, начиная от странных родителей писателя и заканчивая многочисленными путешествиями. Об этом и о многом другом рассказывала библиотекарь Ирина Бочоловская зрителям "Нашого міста" во время прямого эфира.

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/842029319461593/

 НЕОСЯЖНИЙ СВІТ МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО

Марія Приймаченко – українська самобутня народна художниця. Її творчість розгорнула нову сторінку у світовому образотворчому мистецтві, а виставки проходили в багатьох країнах світу. Марія Оксентівна Приймаченко народилась у 1909 році на Київщині в сім’ї простих селян, які, проте, були мистецьки обдарованими людьми. Саме від матері перейняла майбутня художниця вміння створювати той особливий чарівний орнамент, у якому, за словами Гоголя, «птахи виходять схожими на квіти, а квіти – на птахів».

У дитинстві Марія захворіла на тяжку недугу – поліомієліт. Це зробило її не по-дитячому серйозною, загострило сприйняття навколишнього світу. Звернення до мистецтва було зумовлене одвічним селянським потягом до роботи. За словами майстрині, якось у дитинстві вона пасла гусей у лузі. Помітила синюватий глей, принесла його додому і розмалювала хату дивовижними візерунками. Сусіди похвалили роботу дівчинки, просили прикрасити і їхні хати. Не маючи змоги працювати в полі, Марія прагнула виразити себе в мистецтві.

Марія Приймаченко брала образи для своїх картин з рідної поліської природи. А ще на її полотнах оживає велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Картини Приймаченко – це згусток емоційних вражень від народних казок, легенд, переказів. Химерні образи її картин ніби випромінюють енергію доброти, наївного зачудування світом.

Фантастичні звірі, яких малювала художниця упродовж останніх років, – унікальне явище у світовому мистецтві. Ці картини – витвір геніальної уяви художниці. Насправді таких звірів не існує у природі, проте поштовхом до створення образів часто стають реалії сьогоднішнього дня.

Марія Приймаченко була творчо обдарованою особистістю. Підписи до своїх картин художниця придумувала сама. Назви «Три буслики в горосі живуть у нас і досі…», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» свідчать і про поетичний талант, і про неабиякий хист відтворювати музику. Останні роки життя хвороба прикувала Марію Приймаченко до ліжка. Але вона продовжувала спілкуватися зі світом- малювати.

В бібліотеці до 110-річниці з дня народження художниці підготували арт-вернісаж та розповідь про життя та творчість.