Хай завжди дитинство весело сміється!

Завтра - 1 червня - Міжнародний день захисту дітей. Наша бібліотека теж приготувалася до свята: ми запросили наших читачів на бібліотечний уікенд. Що це таке? А це: весела вистава про неслухняні фарби, про королеву чарівної країни "Малювандії", про розумну фею і, звісно, про злючу відьму. Але не хвилюйтеся! Все закінчиться перемогою добра! І вже слухняні герої та запрошені гості разом будут змагатися в кмітливості та швидкості. 

Завтра ми підведемо підсумок конкурсу юних митців "Діти люблять малювати!". Відзнаки та подарунки вже чекають на тих, хто їх заслужив. До завтра!

   ВЕЛИКИЙ ДУХ ДЕТЕКТИВУ

        22 травня - 160 років з дня народження

                             АРТУРА КОНАН ДОЙЛЯ

                                                  (1859-1930)

Англійський письменник, публіцист і журналіст Артур Ігнатіус Конан Дойл народився 22 травня 1859 року в столиці Шотландії Единбурзі на Пікарді-плейс в сім'ї художника й архітектора. Його батько Чарльз Алтамонт Дойл одружився з Мері Фолі в 1855 році. Мері Дойл мала пристрасть до книжок і була головним оповідачем у сім'ї, і згодом Артур дуже зворушливо згадував про неї. На жаль, батько Артура був хронічним алкоголіком, і тому сім'я іноді бідувала, хоча він і був, за словами свого сина, дуже талановитим художником. У дитинстві Артур багато читав, мав різнобічні інтереси. Його улюбленим автором був Майн Рід, а улюбленою книжкою — "Мисливці за скальпами".

Після того, як Артур досяг дев'яти років, упродовж семи років він повинен був ходити до школи-інтернату єзуїтів Ходдеру — підготовчої школи для Стоуніхерста. Через два роки Артур перебрався до Стоуніхерста. Там викладали кілька предметів: абетку, лічбу, граматику, синтаксис, поезію, риторику. Харчування там було убогим, до того ж учнів часто піддавали тілесним покаранням.

Саме протягом цих важких років у школі-інтернаті Артур зрозумів, що він має талант до вигадування різних історій, отож його часто оточували захоплені молоді студенти, котрі слухали ці дивовижні оповіді, котрі він складав на розвагу їм. Різдвяними канікулами 1874 року він на три тижні на запрошення своїх родичів їде до Лондона. Там він відвідує театр, зоопарк, цирк, Музей воскових фігур мадам Тюссо. Він залишився дуже задоволений цією поїздкою.

На останньому році навчання він випускає журнал коледжу і пише вірші. Крім того, він займався спортом, переважно крикетом. Потім їде до Німеччини в Фельдкірх вивчати німецьку мову. У 1876 році він отримав освіту, і традиції сімейства Дойл диктували слідувати артистичній кар'єрі, але Артур вирішив зайнятись медициною. Це рішення було прийнято під впливом доктора Брайана Чарльза, врівноваженого, молодого квартиранта, котрого мати Артура взяла, щоб зводити кінці з кінцями. Доктор Валлер отримав освіту в Університеті Единбурга, і тому Артур вирішив учитися там же. У 1876 році Артур стає студентом медичного університету. Під час навчання Артур зустрічався з багатьма майбутніми письменниками, такими як, Джеймс Баррі та Роберт Льюіс Стівенсон, котрі відвідували університет. Але найбільший вплив на нього мав один з його викладачів доктор Джозеф Белл, котрий був майстром спостережливості, логіки та аналізу. У майбутньому він став прототипом Шерлока Холмса.

Навчаючись, Дойл старався допомогти своїй родині, котра мала семеро дітей. Він працював і аптекарем, і помічником лікаря.

Дойл багато читає, і через два роки після початку навчання Артур вирішив спробувати себе в літературі. Весною 1879 року він пише маленьке оповідання "Таємниця Сасасської долини"). Оповідання вийшло дуже скороченим, що засмутило Артура, але отримані за нього три гінеї надихають його писати далі. У цей час здоров'я його батька погіршується, його відправляють до психіатричної лікарні, отже, Дойл стає єдиним годувальником своєї сім'ї. У віці двадцяти років, навчаючись на третьому курсі університету, Артур отримав у 1880 році пропозицію зайняти посаду хірурга на китобої "Надія", котрий коло берегів Гренландії полював на тюленів. Молодий студент-медик був вражений жорстокістю цих ловів. Ця пригода описана в оповіданні "Капітан "Полярної зірки"".

У 1881 році Артур закінчив Единбурзький університет, де отримав ступінь бакалавра медицини й ступінь магістра хірургії. Він отримав посаду корабельного лікаря на судні "Mayuba", котре курсувало між Ліверпулем та західним узбережжям Африки. Невдовзі Артур залишає корабель, і в 1882 році перебирається до Англії в Плімут. Ці перші роки практики добре змальовані в його книзі "Листи старого Монро". Затим Дойл від'їздить до Портсмута, де відкриває свою першу практику. Спочаткуклієнтів було мало, і тому Дойль має час для літератури. Він пише оповідання "Кістки", "Блуменсдайкський яр", "Мій друг — убивця".

6 серпня 1885 року Артур одружився з Луїзою Хоукінс. Після одруження Дойл активно займається літературою і намагається стати професійним письменником. У журналі "Корнхілл" виходять друком його оповідання "Повідомлення Хебекука Джексона", "Довге небуття Джона Хаксфорда", "Каблучка їота". У березні 1886 року Конан Дойл почав писати роман, котрий зробив його популярним. Двома роками пізніше цей роман був виданий у різдвяному щотижневнику Бітона за 1887 рік під назвою "Етюд у багряних тонах", котрий познайомив читачів з Шерлоком Холмсом (прототипи: професор Джозеф Белл, письменник Олівер Холмс) та доктором Ватсоном (прототип — майор Вуд). Окремим виданням роман вийшов на початку 1888 року з малюнками батька Дойла — Чарльза.

У кінці лютого 1888 року письменник закінчує "Пригоди Михея Кларка". Артура завжди приваблювали історичні романи. Його улюбленими авторами були Мередіт, Стівенсон і Вальтер Скотт. Саме під їхнім впливом Дойл пише й низку історичних творів. На хвилі позитивних відгуків Дойл отримує від американського редактора "Ліппінкотс мегезин" пропозицію написанти ще одне оповідання про Шерлока Холмса. І в 1890 році в американських і англійських випусках цього журналу з'являється "Знак чотирьох".

Попри літературний успіх і успішну медичну практику, сімейне життя Конан Дойла не було гармонійним. 1890 рік був не менш продуктивним, ніж попередній, хоча й почався зі смерті його сестри Аннет. До середини цього року він закінчує "Білий загін", котрий беруть для публікації в "Корнхіллі" й оголошують його кращим історичним романом з часів "Айвенго". У травні 1891 року Дойл захворів на грип і декілька днів був при смерті. Коли він одужав, то вирішив полишити медичну практику, і присвятити себе літературі. До кінця 1891 року Дойл стає дуже популярним у зв'язку з появою шостого оповідання про Шерлока Холмса "Людина з розсіченою губою". Але після написання цих шести оповідань редактор "Стренд" у жовтні 1891-го запросив ще шість, погоджуючись на будь-які умови з боку автора. І Дойл запросив, як йому здавалось на той час, фантастичну суму у 50 фунтів, бо він уже не хотів більше займатися цим персонажем. На привеликий подив, редакція погодилась. І оповідання були написані. Дойл починає працювати над "Вигнанцями" і отримує запрошення на вечірку журналу "Айдлер", де знайомиться з Джеромом К. Джеромом, Робертом Барром, з котрими згодом подружився. Він починає працювати над "Великою тінню" (епоха Наполеона).

У 1892 році журнал "Стренд" знову запропонував написати ще серію оповідань про Шерлока Холмса. Дойл сподівався, що журнал відмовиться виконати умови — 1000 фунтів, але журнал погодився. Дойл уже стомився від свого героя. Кожного разу необхідно було вигадувати новий сюжет. Тому, коли на початку 1893 року Дойл з дружиною їде на відпочинок до Швейцарії й відвідує Райхенбахський водоспад, там він поклав собі будь-що завершити серію про цього героя, незважаючи на загальні прохання. (Упродовж 1889 та 1890 років Дойл пише п'єсу "Ангели пітьми" за сюжетом "Етюда у багряних тонах"). Головним персонажем у ній є доктор Ватсон. Про Холмса в ній навіть не згадується. Цей твір за життя автора не друкувався.

Раптово помирає батько Артура — Чарльз Дойл. А згодом Артур дізнається, що у його дружини Луїзи туберкульоз, і знову від'їздить до Швейцарії. Там він пише "Листи Старого Монро"; з 1893 по 1906рік Дойл веде боротьбу за життя своєї дружини, разом вони перебираються в Давос, розташований в Альпах. У Давосі Дойл активно займається спортом, приступає до написання оповідань про бригадира Жерара, створених за книгою "Спогади генерала Марбо". У 1894 році Конан Дойл здійснив подорож до Америки і в 30 містах Сполучених Штатів виступав з читанням уривків з своїх творів. Ці лекції мали успіх, хоча Дойл дуже стомився від них, саме американській публіці він уперше прочитав своє оповідання про бригадира Жерара — "Медаль бригадира Жерара".

Через тривалу хворобу дружини сім'я Дойлів переїздить до Єгипту. Наприкінці 1896 року він узявся до написання "Трагедії в Короско", котра створювалась на основі вражені,, отриманих в Єгипті.

Коли в грудні 1899 року почалась англо-бурська війна, Кошт Дойл йде добровольцем. Він вирушає до Африки як лікар і відпливає 28 лютого 1900 року. На місці у шпиталі виникають проблеми з питною водою, що спричинило епідемію кишкових захворювань, це тривало 4 тижні. Потім послідували переможні бої і 11 липня Дойл відплив назад до Англії. Цей період дав світові книгу "Велика бурська війна".

У 1902 році Дойл закінчив роботу над ще одним великим твором про пригоди Шерлока Холмса — "Собака Баскервілів", хоча й досі точаться суперечки, що він запозичив ідею роману у свого друга журналіста Флетчера Робінсона.

У 1902 році король Едвард VII нагороджує Конан Дойла рицарським титулом за заслуги у англо-бурській війні. Дойл продовжує писати оповідання про Шерлока Холмса та бригадира Жерара. Після смерті дружини він займається благочинністю, допомагає Джорджу Едалджі, котрий був засуджений незаконно.

18 вересня 1907 року Конан Дойл одружується з Джеан Лекі. Вони перебираються в новий будинок. Дойл живе щасливо з новою дружиною й активно починає працювати, що приносить йому достаток. На сцені з'являються його п'єси: "Пістрява стрічка", "Окуляри долі", "Бригадир Жерар". Після успіху Конан Дойл хоче відійти від літературної праці, але народження двох його синів, Дениса у 1909 та Адріана в 1910, змушує до продовження. Остання дитина, дочка Джеан, народилася в 1912 році. У 1910 році Дойл опублікував книгу "Злочини в Конго" про звірства в Конго, котрі творили бельгійці. Написані ним фантастичні твори про професора Челенджера "Загублений світ" та "Отруєний пояс" мали успіх не менший, ніж серія про Шерлока Холмса.

Конан Дойл з родиною відвідує у 1914 році Канаду, читає там лекції. Згодом сімейство повертається додому, бо Конан Дойл був упевнений у майбутній війні з Німеччиною. Він пише статтю "Англія і наступна війна", попереджаючи про можливу війну. Письменник пропонує побудувати тунель під Ла-Маншем, щоб забезпечити Англію провізією на випадок блокади. Перед початком війни (4 серпня 1914 року) Дойл вступає в загін цивільних добровольців, що був утворений на випадок вторгнення ворога на територію Англії.

Після війни Конан Дойл гаряче захопився окультизмом, що викликало глузування з боку преси. Витративши чималу суму грошей на своє захоплення, Конан Дойл, щоб поправити своє фінансове становище у 1926 році пише твори "Коли земля скрикнула", "Країна туманів", "Дезінтеграційна машина". Восени 1929 року він від'їздить у подорож до Голландії, Данії, Швеції й Норвегії. На той час він був уже хворим.

У 1930 році, уже прикутий до ліжка недугою, він із усиллям встав зі свого ложа й пішов до саду. Коли його знайшли, він лежав на землі із проліском у руці. Артур Конан Дойл помер 7 липня 1930 року в оточені своєї родини. Його останні слова перед смертю були адресовані його дружині. Він прошепотів: "Ви чудові". Артур Конан Дойл похований на кладовищі Мінстед Хемпшір.

https://www.ukrlib.com.ua/ 
https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/299241430981125/

                                              Туристична подорож 

«Прогулянка Парижем»

спеціалісти бібліотеки ім. Лесі Українки

                разом з підопічними Територіального центру 

                    знайомилися з французькою столицею

Париж – столиця світла та моди, місто сміливих проектів та яскравих вражень: «свято, яке завжди з тобою...», – так ніжно про Париж згадував Хемінгуей. Місто, яке побудоване на контрастах: широкі бульвари, які перетинають вузькі вулички; величні монументи, які приховують убогі задвірки; затишні маленькі кафе, які конкурують з респектабельними ресторанами. На блошиному ринку тут з однаковим успіхом торгують дорогим антикваріатом та дешевим китайським одягом. «Париж – це все, що ти захочеш!» – сказав Фредерік Шопен 150 років назад, але ці слова актуальні і сьогодні.

Центр світової торгівлі (автомобілі, літаки, канцелярські товари й туристичне спорядження); головний національний промисловий округ (засоби транспорту, енергетичне обладнання, електроніка, одяг, косметика), фінансово-банківська столиця; великий транспортний вузол (2 міжнародні аеропорти).

Штаб-квартири низки міжнародних організацій: ЮНЕСКО, Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародне бюро мір і ваги, Міжнародна торгова палата та ін.

Це місто живе уже багато століть. Скільки облич у тебе, Париже? Спокійні окраїни і метушливий центр; богемне життя Монматру; аристократичний Сіте та брудні перевулки на периферії; розкішні дами у бутіках, та обірванці-клошари, які ліниво потягуються після сну на лавочках парку; величні собори і палаци й ультрасучасні будівлі, які являють собою зразки авангардної архітектури; чисті парки та розмальовані графіті стіни кварталів де живуть іноземці. Це Париж. Місто в якому можна прожити все життя, але не пізнати його до кінця.

Сьогодні ми побували в Луврі, Музеї Орсе, біля Собору Паризької Богоматері, познайомилися з університетами Сорбонни, паризькими катакомбами та затишними кав’ярнями. 

                НЕТЛІННА ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ
       година історичної пам'яті в бібліотеці
                    Підвівсь і впав...У теплих ще очах
                          Відбивсь Дніпро і обрис міста Кия...
                          Текли піски, допоки не закрили
                          Вузький окоп. Траву посіяв Час.
                          Уже давно відковані плуги,
                          Цвітуть жита, до школи йдуть хлоп'ята.
                          А він, обнявши рідні береги,-
                          Не випуска з правиці автомата.
                          Вже з каски виросли волошкі голубі,
                          Із дула піднялися мирні маки,
                          А він не чув, що травень дав відбій,
                         Він день і ніч продовжує атаку.
                         Пливе земля на хвилях солов'їв,
                         Тече Дніпро у веснянім огромі,
                         А в нього - бій, за нашу пам'ять бій,
                        Щоб не було ніколи Невідомих.
                                                                            Борис Чіп

Як історики, так і психологи одностайні: людство здатне пам'ятати, співпереживати і безпосередньо вчитися на уроках пережитого впродовж трьох-читирьох поколінь. Тобто доки поруч ті, що пережили вікопомну подію. Далі - вона , звісно, не підлягає забуттю, проте відходить в історію, вчитися в якої здатний, на жаль, не кожний...
Цими травневими днями ми відмічаємо 74-річницю Великої Перемоги - воїстину всенародне свято. Свято Перемоги в найжорстокішій і найкровопролитнішій з війн за всю історію існування людства. Її жертвами стали понад 50 мільйонів людей, своїм чорним крилом вона зачепила кожну родину. Чи достойно ми несемо естафету пам'яті предків, чи засвоїли уроки Великої Перемоги, чи здатні зробити висновки з історичних подій? 
Про це розмовляли бібліотекарі з учнями 9-го класу ЗОШ №4 під час години історичної пам'яті "Нетлінна пам'ять поколінь"

«Нетлінна пам’ять серця»

Книжковий калейдоскоп 

«Безцінна спадщина Шекспіра»

Бібліотекарі до дня народження Вільяма Шекспіра підготували розповідь про його життя і творчість для учнів 10-го класу ЗОШ №6

Здавалося б, про Вільяма Шекспіра за чотири століття, що віддаляють нас від його епохи, такої щедрої на таланти, сказано вже багато. І не просто багато, а безмежно багато. І не тільки сказано, але й написано, зіграно, намальовано, проспівано. За підрахунками вчених, кожні вісім хвилин у світі з’являється нова шекспірознавча розвідка. Нáклади його творів за чисельністю поступаються лише Біблії. Його сонети перекладено на п’ятдесят мов світу, в тому числі і на такі екзотичні як африкаанс, зулу, суахілі, йоруба та хаусса.

Магічний вплив Шекспіра на духовне буття людства з плином часу помітно зростає: його п’єси не сходять зі сценічних підмостків, посідаючи найпочесніші місця в репертуарах кращих театрів світу. Не згасає й інтерес читацької публіки до його драм, герої яких давно вже стали вічними образами світової літератури.

За чотири століття, що віддаляють нас від шквалу овацій, яким зустрічала публіка славнозвісного “Глобуса” прем’єри п’єс Великого Вілла, про нього було написано стільки текстів, що нині їхній загальний обсяг в тисячі разів перевищує обсяг шекспірівського канону, до якого входять 37 п’єс, збірник зі 154-х сонетів, дві великі та декілька малих поем.

І сьогодні не втрачають актуальності слова Емерсона: «В наш час література, філософія і саме мислення стали шекспірівськими. Його думка – це той горизонт, поза який наш сьогоднішній зір не сягає». Пророчий зміст емерсонівських слів підтверджують і численні шекспірівські алюзії та ремінісценції, якими рясніє література останніх чотирьох століть.

У гравітаційне поле магічної Шекспірової музи потрапляли Джон Мільтон і Вольтер, Ґете і Джейн Остін, Пушкін і Гюґо. Присутність шекспірівської інтертекстуальності очевидна у творах Стендаля і Тургенєва, Джеймса Джойса і Томаса Еліота, Толкіна і Стейнбека, Фаулза і Мердок, Апдайка і Претчета. Все це засвідчує невичерпність його креативних ресурсів і з усією очевидністю доводить слушність славнозвісного ґетівського вердикту: «Шекспір, і краю йому немає».

Амбіційне прагнення осягнути естетичну природу Шекспірових мистецьких прозрінь стимулює художні пошуки не лише літераторів. Архів німецького англіста Хорса Оппеля – збирача живописної шекспіріани – налічує 7 тисяч ілюстрацій, серед яких серія гамлетівських літографій Ежена Делакруа, полотна прерафаеліта Данте Габріеля Росетті, Артура Г’юза, Джона Еверетта Міллé, картини Михайла Врубеля та графіку Сави Бродського, який проілюстрував майже весь шекспірівський канон. Музична Шекспіріана, до творення якої долучилися такі видатні композитори як Берліоз, Бетховен, Верді, Чайковський, Прокоф’єв, Шостакович, включає і опери, і симфонії, і балети, і навіть естрадні та бардівські пісні.

Протягом XX століття побачили світ 385 кіно- та телеадаптацій Шекспірових п’єс. Серед них – шедеври Франко Дзефіреллі, кітчева версія “Ромео і Джульєтти” База Лурмана, постмодерністський “Гамлет” Майкла Альмерейди, комікс Ніла Геймана. Поставити на сцені чи екранізувати твір Великого Вілла мріє чи не кожний режисер, а успішно зіграна роль шекспірівського персонажа давно вже сприймається як найвищий прояв акторської майстерності.

Важко назвати сьогодні таку сферу людського життя, де не давався би взнаки вплив Шекспірового генія. Він є творцем великої кількості метафор, які ввійшли до культурного фонду Західної цивілізації. Деякі з них – приміром, «All world’s a stage, and all the men and women merely players» (“Весь світ – театр, і люди в нім – актори”), «To be or not to be» (“Бути чи не бути”) – стали своєрідними формулами, що пояснюють механізми людської самоiдентифікації чи самопрезентації в соціумі. Інші ж – як-то «something’s rotten in the kingdom of Denmark» (“в державі Датській завелась гнилизна ”) чи «the time is out of joint» (“звихнувся час наш”) – набули сили культурних кодів.

Найголовніше, що залишив нам Шекспір – це його твори, дивовижна мистецька аура яких дає нам шанс піднятися над буденністю, прилучитися до трансцендентного. Він розширює наші мисленнєві горизонти, відкриваючи перспективи виходу з кризових ситуацій.

https://chasopys-rich.com.ua/2016/09/25/%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BC-%D1%88%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BF%D1%96%D1%80-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8-%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B8-%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%84%D1%96/

За матеріалами: Наталія Торкут* ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР: ФАКТИ, ДОМИСЛИ, МІСТИФІКАЦІЇ