ЛИПНЕВІ ЮВІЛЕЇ:
ЯН НЕРУДА та ПАБЛО НЕРУДА
Ян Неруда (Jan Nepomuk Neruda; 09 липня 1834, Прага — 22
серпня 1891, там само) — чеський письменник.
Ян Неруда народився у Празі. Його батько був відставним
солдатом, тримав крамничку, яка майже не приносила прибутків. Дитячі та юнацькі
роки Неруда проминули в одному з наймальовничіших районів Праги — Малій Страні,
яку він потім неодноразово зображуватиме у своїх творах. Початкову освіту здобув
у Празькій академічній гімназії. На той час це була єдина гімназія, де
дозволялося викладання чеською мовою. Директором цієї гімназії був відомий
письменник-драматург В. Кліцпера, котрий намагався виховувати у своїх учнях
патріотичні почуття. Під його впливом Неруда зацікавився літературою і
спробував писати сам.
У 1853 році Неруда вступив у Празький університет. Спочатку
він навчався на юридичному, а згодом на філософському факультетах, посилено
студіюючи мову та літературу. Після закінчення університету певний час Неруда
вчителював. З кінця 50-х pp. він став професійним письменником. Свою
літературну діяльність Неруда розпочав як журналіст, влаштувавшись у 1856 р.
репортером в одну із німецьких газет. Одночасно він пробував себе у поезії: у
1858 р. вийшла друком його перша поетична збірка, яку, проте, чеська критика
зустріла дуже прохолодно. Невдача не розчарувала Неруда, і він продовжував
поєднувати кар'єру журналіста і поета і, крім того, намагався писати й художню
прозу. Але найінтенсивнішою у ці роки була діяльність Неруди як журналіста. Разом з поетом В.
Галеком він заснував у 1858 р. літературний альманах "Травень"
("Maj"), навколо якого почало гуртуватися молоде письменницьке
покоління, з яким пов'язують перші кроки чеського реалізму, ідейним лідером і
натхненником якого став Неруда. У 60-х pp. австрійський уряд дозволив друк
чеської періодики. У цей час Неруда співпрацював з багатьма періодичними
чеськими виданнями, зокрема, вів рубрику "Культура" у газетах
"Час", "Голос", "Народні листки". Упродовж
близько 20-ти років він виступав з рецензіями на нові книжкові видання,
спектаклі, виставки. Значну частину своєї публіцистики Неруда видав у двох
збірках дорожніх нарисів "Паризькі малюнки" ("Pafizske
obrazky", 1864) та "Малюнки з чужини"
("Obrazyzciziny", 1879). Решта публіцистичного спадку Неруда займає
п'ять томів і торкається найрізноманітніших сфер чеського життя, починаючи від
літератури та мистецтва і закінчуючи гумористичними описами побуту та звичаїв
чехів.
Життя самого Неруда було небагатим на зовнішні події. На
межі 60—70-х pp. він здійснив мандрівку країнами Європи, під час якої відвідав
Німеччину, Францію, Словаччину, Далмацію. Угорщину, Італію і Близький Схід.
Мешкав постійно у Празі. Його особисте життя було невлаштованим. Неруда пережив
два глибокі, але невдалі кохання: до Ґанки Голіновоїта відомої письменниці
Кароліни Свєтлої. До останніх днів свого життя Неруда брав активну участь у
розвитку чеської культури, підтримував молодих митців і сприяв їхньому творчому
становленню. Крім великої кількості літераторів, яким Неруда відкрив шлях у
літературу, він також був першим, хто по-справжньому оцінив талант знаменитого
чеського композитора М. Дворжака.
В останні роки свого життя Неруда важко хворів і помер 22 серпня 1891 р. у вій:
57 років. Похований він у Празі, на Вишегралському кладовищі.
НЕРУДА, Пабло (Neruda, Pablo; автонім: Рейес Басуальто, Рікардо Елізер Нефталі Хейес - 12.07.1904, Парраль - 23.09.1973, Сантьяго де Чилі) — чилійський поет, лауреат Нобелівської премії 1971 р.
Дитинство й отроцтво Неруда проминули у містечку Темуко, що на півдні Чилі, куди, ставши вдівцем, переїхав у 1906 р. батько, Хосе дель Кармен Рейєс Моралес. Хоча майбутній поет і не пам'ятав матері (вона померла через півтора місяця після його народження), проте батько дожив до синової слави і завжди ставився до неї як до чогось минущого, вважаючи, що справжньою людиною легше стати, працюючи в полі, чи в лісі, чи, як він, — на залізниці. Уже перед смертю старий Хосе прошепотів синові чи не найголовнішу пораду: «Не гнись... вирівнюйся!»
Директором школи, де навчався Неруда, була Г. Містраль, також майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури. Саме завдяки їй він уперше познайомився з російськими романістами та французькими символістами, тоді він і почав віршувати. «Коли мені виповнилося чотирнадцять років, батько вперто забороняв писати вірші, — згадував Неруда. — Він не хотів, щоб його син став поетом. Вирішивши опублікувати свої перші творіння, я почав шукати псевдонім, який би не викликав у нього ніяких підозр. В якомусь журналі я натрапив на чеське прізвище, не знаючи, що воно належить великому письменнику...»
У 1921 p. Неруда подався у Сантьяго, де вступив у Педагогічний інститут при столичному університеті, вирішивши стати вчителем французької мови. Щоправда, він його так і не закінчив, оскільки зблизився з молодими поетами й анархістами. У плащі та крислатому капелюсі, успадкованому від батька, Неруда уособлював у той час романтичного поета-бунтівника.
З 1927 p. Неруда став дипломатом, працював консулом у різних країнах. У 1930 р. він одружився із Марією Антуанетою Хагенаар, індонезійкою голландського походження. Початок іспанської війни зустрів у Мадриді (1936). Активно виступив на підтримку Іспанської республіки, за що позбувся своєї посади, а в 1937 р. спільно з однодумцями створив у Парижі об'єднання для підтримки іспанських республіканців. У 1940—1943 pp. — генеральний консул у Мексиці. У 1945 р. став членом комуністичної партії та сенатором. Після державного перевороту 1948 р. перебував на нелегальному становищі до того часу, поки не покинув країну, здійснивши перехід через Анди верхи па коні. У роки цієї еміграції поет багато подорожував країнами Європи. У 1949 p. Неруда став членом Всесвітньої Ради Миру, а в 1952 р. повернувся на батьківщину, де провадив активну літературну і політичну діяльність, 1969 р. — кандидат в президенти від комуністичної партії Чилі. У 1970— 1973 pp. — посол у Франції. Неруда помер від раку у своєму будинку, коли військові, здійснивши у країні переворот і знищивши президента С. Альенде, відмовилися пропустити до поета машину швидкої допомоги.
Використано матеріали сайту:
Дитинство й отроцтво Неруда проминули у містечку Темуко, що на півдні Чилі, куди, ставши вдівцем, переїхав у 1906 р. батько, Хосе дель Кармен Рейєс Моралес. Хоча майбутній поет і не пам'ятав матері (вона померла через півтора місяця після його народження), проте батько дожив до синової слави і завжди ставився до неї як до чогось минущого, вважаючи, що справжньою людиною легше стати, працюючи в полі, чи в лісі, чи, як він, — на залізниці. Уже перед смертю старий Хосе прошепотів синові чи не найголовнішу пораду: «Не гнись... вирівнюйся!»
Директором школи, де навчався Неруда, була Г. Містраль, також майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури. Саме завдяки їй він уперше познайомився з російськими романістами та французькими символістами, тоді він і почав віршувати. «Коли мені виповнилося чотирнадцять років, батько вперто забороняв писати вірші, — згадував Неруда. — Він не хотів, щоб його син став поетом. Вирішивши опублікувати свої перші творіння, я почав шукати псевдонім, який би не викликав у нього ніяких підозр. В якомусь журналі я натрапив на чеське прізвище, не знаючи, що воно належить великому письменнику...»
У 1921 p. Неруда подався у Сантьяго, де вступив у Педагогічний інститут при столичному університеті, вирішивши стати вчителем французької мови. Щоправда, він його так і не закінчив, оскільки зблизився з молодими поетами й анархістами. У плащі та крислатому капелюсі, успадкованому від батька, Неруда уособлював у той час романтичного поета-бунтівника.
З 1927 p. Неруда став дипломатом, працював консулом у різних країнах. У 1930 р. він одружився із Марією Антуанетою Хагенаар, індонезійкою голландського походження. Початок іспанської війни зустрів у Мадриді (1936). Активно виступив на підтримку Іспанської республіки, за що позбувся своєї посади, а в 1937 р. спільно з однодумцями створив у Парижі об'єднання для підтримки іспанських республіканців. У 1940—1943 pp. — генеральний консул у Мексиці. У 1945 р. став членом комуністичної партії та сенатором. Після державного перевороту 1948 р. перебував на нелегальному становищі до того часу, поки не покинув країну, здійснивши перехід через Анди верхи па коні. У роки цієї еміграції поет багато подорожував країнами Європи. У 1949 p. Неруда став членом Всесвітньої Ради Миру, а в 1952 р. повернувся на батьківщину, де провадив активну літературну і політичну діяльність, 1969 р. — кандидат в президенти від комуністичної партії Чилі. У 1970— 1973 pp. — посол у Франції. Неруда помер від раку у своєму будинку, коли військові, здійснивши у країні переворот і знищивши президента С. Альенде, відмовилися пропустити до поета машину швидкої допомоги.
Використано матеріали сайту:
