Курити - здоров'ю шкодити!

(до Всесвітнього дня боротьби з тютюнопалінням)

"Цигарка - це бікфордів шнур, 

на одному кінці якого вогник, а на іншому - дурник".

 (Бернард Шоу)

Бібліотеку відвідує велика кількість людей різного віку, різних літературних уподобань , але багатьох із них об'єднує одне: шкідлива звичка, потяг до тютюну. Бібліотекарі повинні інформувати і дорослих, і дітей про страшні наслідки цієї звички. Проводити профілактичну та роз'яснювальну роботу, особливо серед підлітків.

Психологи довели, що тютюнопаління - це непросто пустощі чи шкідлива звичка, не просто потяг до тютюну. Це психологічна система, яка находить своє відображення і в поведінці людини, і в стилі життя. Це спосіб відійти від рішення конкретних задач, взагалі то перемога небуття над життям. Люди безтямно прагнуть самознищення, грають зі смертю!

               Подзвін тисячоліть

       ( до Дня слов'янської писемності і культури)

Це свято було встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 30.01.91 N 568-I «Про День слов’янської писемності і культури».

Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.

24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.

Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і кирилиця.

Святкування пам'яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття, разом із відродженням слов'янських народностей, відновилася й пам'ять про слов'янських первоучителів. У 1863 році на Русі була прийнята постанова святкувати пам'ять святих Кирила й Мефодія 11 травня (24 травня за новим стилем).

Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур.

В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено, відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно24 травня.

ДИВА УКРАЇНИ

(до Міжнародного дня музеїв)

Міжнародний день музеїв (International Museum Day) з'явився в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні Міжнародної ради музеїв (International Council of Museums, ICOM) було прийнято пропозицію російської організації про установу цього культурного свята. З 1978 року Міжнародний день музеїв став відзначатися більш ніж в 150 країнах.

Кожна держава має свої культурні корені, зібрані в музеях і виставкових залах, які дозволяють всім охочим долучитися до світу прекрасного і вдихнути на повні груди повітря, просочений духом часу.

Міжнародний день музеїв відзначається у більшості цивілізованих країн з 1978 року. Відповідне рішення було прийнято в 1977 році на засіданні 11-ї генеральної конференції Міжнародної ради музеїв, що проходить в СРСР.

Професійний день музейних працівників об'єднує всіх людей, які шанують історію та культурні цінності. У рамках свята в багатьох містах проходять фестивалі, музейно-театральні вистави, позапланові екскурсії. Культурний обмін дозволяє збагатити внутрішній світ кожної людини і усвідомити необхідність подальшого розвитку.

В Україні вже стало доброю традицією в цей день відкривати двері музейних установ для вільного відвідування. Безкоштовно оглянути вподобані експозиції можна до пізнього вечора. Це дає можливість не тільки зайвий раз пройтися по демонстраційним залам, а й поспілкуватися з людьми, близькими за духом, взяти участь у майстер-класах, прослухати тематичну лекцію. Радує те, що з кожним роком охочих культурно відпочити у цей день стає все більше. А це означає, що у світі є потреба в духовності, яка наповнює наше життя новими відкриттями і відчуттям гармонії.

В бібліотеці також кожного року до цього свята проходять різні заходи ( огляди книжкових виставок, віртуальні подорожі музеями України та світу), на яких ми розповідаємо слухачам про культурні  багатства світу.

Ми пам'ятаємо тебе, Велика Перемого!!!

І живуть у пам’яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,

Закликають мир ясний і спокій,

Як зіницю ока, берегти.

                                                                                         Василь Симоненко

Зі святом, найкраща у світі матусю!

Кожної другої неділі травня в Україні відзначається поважне свято - День матері. В 

2016 році День матері припадає на 8 травня.

Слово "мати", "мамо", "матуся" завжди асоціюється у нас з любов'ю, добротою, 

ласкою. Мати - найближча людина, яка піклується про нас, незалежно від нашого віку, 

статусу, сімейного стану, майже єдина людина, яка любить нас безумовною, щирою 

любов'ю.

День матері - свято любові і поваги, і єдиним справжнім подарунком у цей день є 

вираз взаємної любові! Любов матері - основа і джерело життя. У цілому світі мірою 

гідності людини вважається її вдячність матері за життя, за всі її старання, за 

виховання дітей і за самопожертви.

Саму ідею святкування Дня матері  в світі приписують американській активістці 

Джулії Уорд Хоув, яка опублікувала в 1872 році прокламацію Дня матері, а також 

вчительці з Графтона в Західній Вірджинії Ганні Джарвіс, яка у 1907 році організувала 

меморіальну церемонію на честь пам'яті своєї померлої матері. Ця церемонія матері 

пройшла 10 травня. Джарвіс також надіслала листа міністрам, бізнесменам і 

політикам з проханням установити День матері в країні. Узаконив свято Дня матері в 

США американський Президент Вудро Вільсон 8 травня 1914.

Слідом за США другу неділю травня оголосили святом 23 країни, а ще понад 30 країн 

відзначають День матері в інші дні.

В Україні День матері святкували з 1929 року. Ініціатором впровадження Дня матері  

була Олена Кисилівська, редактора тижневика "Жіноча доля". Але з часом про це 

свято було забуто, і згадали про нього в Україні лише 10 травня 1999 року, коли указ 

про святкування Дня матері підписав президент України Леонід Кучма. День матері 

відзначається щорічно у другу неділю травня. 

Безумовно, День матері - одне з найбільш зворушливих свят, тому що всі ми з 

дитинства і через все життя до своїх останніх днів несемо в своїй душі єдиний і 

неповторний образ - образ своєї матері, яка все зрозуміє, пробачить, притисне до 

серця і буде самовіддано любити свою дитину незважаючи ні на що.

День матері - сімейне свято, і це важливий момент у вихованні дітей. Саме діти 

повинні пізнати, відчути, ким є для них мати, що зробила вона для них і якої пошани 

заслуговує. У щасливої матері зростають щасливі діти, тому давайте робити життя 

наших матусь прекрасним!

У цей день від усієї душі вітаємо дорогих мам зі святом! Для вас, любі матусі, 

найкращі квіти, найщіріші побажання, найніжніші поцілунки!

Уроки полинової зорі

зустріч в бібліотеці з ліквідатором аварії на 

Чорнобильській станції

До 30-ти річчя Чорнобильської трагедії в бібліотеці відбулася зустріч школярів з ліквідатором аварії на ЧАЕС, пожежником Нечипуренко Віктором Миколайовичем.

Учні 7-го класу ЗОШ №4 уважно слухали розповідь учасника ліквідації страшної техногенної катастрофи, задавали дуже багато питань, щиро дякували за те, що Віктор Миколайович і тисячі таких як він, захистили нашу землю від страшної біди.

  Справжні герої - дуже скромні люди, саме така людина і Віктор Миколайович. Він розповідав про те, що просто виконував свою роботу, свій обов'язок, як багато інших людей. Розповідав про людей, поруч з якими працював, і яким присвячена унікальна книга - "Чернобыль: наша боль и память" (авторы: Литвяков Ф.И., Антипов Ю.Ф.) про  Одеський загін ліквідаторів на ЧАЕС. Ця зустріч надовго залишиться в пам'яті дітей.

                         Чорнобиль в нашій пам'яті

                   26 квітня 2016 року виповнюється 30 років з того моменту, коли світове співтовариство почуло слово «Чорнобиль», що стало синонімом страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди світового масштабу.

Це були непрості 30 років героїчного подвигу великої кількості людей. Наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф відчув увесь світ, тому її 30-та річниця не повинна залишитися непоміченою.

26 квітня 1986 року була субота, вихідний день. Рання весна, зазеленіла трава, прилітали перелітні птахи. Розпочиналась весняна метушня на городах, дачах, садибах. Все дужче пригрівало сонячне проміння. Готувались до свята 1 травня. По радіо, телебаченню звучала  бадьора музика, пісні, молоді мами з колясками ходили по вулицях, парку. Діти грались в пісочку, гойдались на качелях. Працювали школи, лікарні, пошта, телеграф, ощадні каси. А сказати про небезпеку, яка вже нависла над населенням міста заборонялось.

Першими про підвищення радіаційного фону почали говорити в Швеції, Фінляндії, Німеччині, Франції, Данії. Засоби масової інформації Радянського Союзу мовчали. Небезпека для населення м.Прип’ять та навколишніх сіл зростала з кожною годиною Якщо об 18 год. 26 квітня рівень радіації в м.Прип’ять становив 360-500 млр. То 27 квітня досягнув рівня 720-1000 млр.

Було прийнято рішення про евакуацію міста Прип’ять 27 квітня.  По місцевому радіо було оголошення «У зв’язку з аварією на атомній станції буде проведена евакуація міста. З собою взяти документи, необхідні речі і по можливості харчі на три дні. Початок евакуації о 14.00 год.». Для проведення евакуації було знято з маршрутів 2,300 автобусів, задіяно міліціонерів, депутатів, активістів міста, для забезпечення організованої посадки людей з кожного будинку.

До 18 год. 27 травня населення міста  евакуювали в Іванків, Бородянку, Поліське.

 Евакуація – важке, болюче видовище. Хто її бачив, доторкнувся до неї, запам’ятав на все життя. Уявіть собі, хоч на мить, колону в декілька сот автобусів, з увімкненими фарами, що рухаються по дорозі з пасажирами – жінками, чоловіками, дітьми, новонародженими, людьми похилого віку. Уявіть собі їх моральний, психологічний стан, коли вони покидали назавжди своє гране, чисте, молоде місто, яким пишались, в якому вже пустили своє коріння, народили дітей, мали роботу, квартиру, друзів. Вони були легко, по-літньому вдягнуті, мовчазні, зосереджені, заторможені, не розуміючи до кінця, що відбулося. Важким було розлучення багатьох сімей з своїми домашніми тваринами – собаками, кішками. Кицьки, витягнув хвіст трубою, дивились в очі людям, мавкали. Собаки, різних порід, йшли за господарем в автобус, їх туди не пускали, вони огризались, гавкали. Але брати їх з собою не дозволялось. Шкіра у них була радіоактивною, як і волосся у людей. Вони ще довго бігли за автобусами, за евакуйованими господарями.

З 29 квітня розпочалась евакуація сільських населених пунктів, з 30-км зони навколо станції Евакуювати більш як 100 тис. сільських жителів було ще складніше ніж м.Прип’ять. Дозволялось вантажити в автомобілі тільки найбільш необхідні предмети побуту. Домашні тварини, всі без винятку, евакуації не підлягали. Над селом, яке евакуйовувалось, лунав виск, крик, плач матерів, дітей, стогін людей похилого віку, які відчували, що це все безповоротне.

Розривались сусідські взаємини між людьми, розривались   побутові відносини, культурна спадщина. Бувало і так, що одна частина села переселялась в один район, інші – в інший.

Евакуація, переселення – як війна. Ламала все по-живому,

по-людському, утворюючи довгозаживаючі рани в пам’яті, свідомості, побуті.  Чорнобильська війна стерла з карти України десятки населених пунктів. Без пострілів,  вибухів, окопів, бліндажів. Перетворивши колись квітучі села і міста в пустки,  згарища, які заростають непрохідними хащами.

Наслідки Чорнобильської катастрофи загострили багато складних проблем – організаційних, фінансових, моральних, медичних, технічних. Після розпаду  Радянського Союзу, молода незалежна Україна залишилась з Чорнобилем віч-на віч. Одна-однісінька. Бо зруйнований  чорнобильський реактор більше нікого не цікавить за роки, що минули після катастрофи. Україна для вирішення багатьох  чорнобильських проблем витратила більше 10 млрд.доларів, відволікаючи кошти, які могли бути використаними для вирішення інших нагальних потреб країни.
Бібліотекарі розповідали про події 30-ти річної давнини учням 3-х, 4-х класів та підопічним Територіального центру.