Історичний калейдоскоп з циклу «Відомі люди України»:
Борис Мозолевський
Борис Мозолевський (1936–1993) – археолог і поет, людина непересічної долі. Він народився на Миколаївщині, але настільки любив і активно досліджував археологічні пам’ятки Придніпров’я, що на Дніпропетровщині його вважають своїм земляком.
4 лютого минуло 90 років з дня народження Бориса Мозолевського, який увійшов в історію світової науки, здійснивши одну із головних знахідок XX століття. У степовій Україні, розкопуючи і досліджуючи десятки стародавніх курганів, археолог віднайшов скарби матеріальної та духовної культури скіфів. Чого варта одна лиш славнозвісна золота пектораль, знайдена на Дніпропетровщині. Цього року минає рівно 55 років від дня її відкриття.
Бібліотекарка познайомила учнів 10-х класів Ліцей "ЛІДЕР" міста Білгорода- Дністровського Одеської області з видатним українцем Борисом Мозолевським.
Його батьки були сільськими трудівниками, і сам він, як багато однолітків того, передвоєнного покоління, ще дитиною працював у колгоспі. У 15 років, після закінчення сільської семирічки, пішов до спецшколи Військово-повітряних сил в Одесі, а потім – до Військово-морського авіаційного училища в Єйську. Його, як і багатьох, вабило небо. Він навіть складав іспити до загону космонавтів. Але став не підкорювачем космічних просторів, а наполегливим дослідником Землі – скарбів минулих цивілізацій.
У 60-і він заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Перший свій археологічний сезон відбув на Придніпров’ї: тоді працювали на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе (нині Покров). Ці краї принесуть Борису Мозолевському всесвітню славу, але це буде пізніше.
Потім були нові археологічні пошуки. Мозолевський брав участь у розкопках кількох курганів, де знайшли цінні пам’ятки скіфської культури.
Але вершиною його розвідок стала Товста Могила поблизу сучасного Покрова на Дніпропетровщині, яка влітку 1971 року подарувала дослідникові знаменитий на весь світ артефакт – золоту пектораль.
«Він був людиною високої ерудиції, мав великий життєвий досвід. Робота під його керівництвом багато чому навчила – і азам археології, і вмінню розвивати в собі людські якості, жагу до знань», – згадує один із учнів Бориса Мозолевського. І ще він був Поетом.
Бібліотекарка читала учням вірші Бориса Мозолевського.
У нас є поети-політики, поети-художники...
Поет-археолог наразі один -
БОРИС МОЗОЛЕВСЬКИЙ.
Його вірші пахнуть космічно-степовим вітром.
Його поезія глибока, як небо України.
Ігор ПАВЛЮК.
Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах.
І стугонять століття по мені.
Колись цю річку звали Бористеном,
А Скіфією — всі оці краї.
Як пахли по степах тоді нестерпно
Кочівками осінні кураї!..
Гай-гай!.. Все так. Колись я був тут юним.
Ходив на бій. Поїв коня з ріки.
Мов сон, пройшли сармати, готи, гунни,
Авари, печеніги, кипчаки.
Чиї тепер там кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа.
Над ним гудуть громи в сталевих струнах,
Під ними крає землю чересло.
Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,
Чоло ж моє колоссям проросло.
І хай сівач з блакитними очима
Ще тричі вищих обширів сягне —
Це наша з вами спільна Батьківщина,
Бо як ви з неї вирвете мене?
" ГЕРРИ"
.jpg)
