Генрі Райдер Хаггард
22 червня 1856 — 14 травня 1925
англійський
письменник, юрист, агроном і ґрунтознавець; класик світової пригодницької
літератури, творець літературного жанру «загублений світ», один із засновників
жанру фентезі. Брав участь у реформуванні системи
сільського господарства Британської імперії.
Генрі Райдер Хаґґард народився у Брейденгемі (Норфолк), восьмою дитиною з десяти, у єврейській родині адвоката Вільяма Мейбома Райдера Хаґґарда та письменниці Елли Давтон. Спершу він навчався у парафіяльного священика с. Ґарзінтон (Оксфордшир), і, на відміну від своїх старших братів, які були випускниками різних приватних шкіл, середню освіту від здобував у загальноосвітній школі в Іпсвічі. Так трапилося тому, що його батько, який думав, що Генрі мало що здатен досягти, також не спроможний був оплачувати дорогу освіту в приватній школі. Після провалу вступного іспиту до армії, його відправили займатися до приватного репетитора у Лондоні, щоб підготуватися до вступного іспиту до Міністерства закордонних справ, який він, врешті, так ніколи й не здавав. Під час свого дворічного перебування у Лондоні він познайомився з людьми, які захоплювалися вивченням психічних явищ.
У 1875 р. Хаґґард на вимогу батька вирушив до
Південно–Африканської Республіки працювати помічником секретаря Генрі Бульвера,
губернатора провінції Натал. У 1876 р. він був переведений до штату Теофіла
Шепстона реєстратором Верховного суду в Трансваалі. Приблизно в цей час він
закохується в Мері Елізабет «Лілі» Джексон, з якою має намір одружитися, як тільки
отримає оплачувану роботу в Африці. Але його батько проти такого рішення. Коли Хаґґард повертається до Англії,
одружується з подругою своєї сестри, Маріанною Луїзою Марджітсон (1859—1943) у
1880 р., і далі в Африку пара вирушає разом. У них народився син Джек, який
помер від кору у віці 10 років, та три дочки: Анжела, Дороті і Лільяс. Лільяс
пізніше стане письменницею і напише біографію свого батька під назвою «Плащ,
який я залишив» (надруковану у 1951 р.)
Повернувшись назад в
Англію у 1882 р., пара оселилася в Дітчингемі, Норфолк, у будинку предків
Луїзи. Потім вони жили в Кессінгленді, підтримували зв'язки з церквою у Бунгеї,
Саффолк. Хаґґард
займався вивченням права і був прийнятий до колегії адвокатів у 1884 році. Його
юридична практика була невеликою, тому багато часу він приділяв написанню
романів, які були джерелом доходів. З середини квітня 1885 р. приблизно до 1888
р. Хаґґард жив у
Лондоні. Саме тут він закінчив роботу над твором «Соломонові копальні»
(надрукованому у вересні 1885 р.). Хаґґард
перебував під сильним впливом шукачів більших-ніж-життя пригод, з якими
зустрічався у Колоніальній Африці, особливо Фредеріка Селоса та Фредеріка
Рассела Бернема. Він створив пригоди свого Алана Квотермейна під їх впливом у
часи, коли в Африці були виявлені значні запаси копалин, а також руїни древніх
втрачених цивілізацій континенту, а саме Великого Зімбабве. Три з його книг,
«Майстер» (1896), «Чорне серце й біле серце або Зулуська ідилія» (1896), та
«Елісса або Загибель Зімбабве» (1898) присвячені Бернемовій дочці Наді, першій
білій дитині, що народилася у Булавайо. Вона була названа на честь виходу книги
Хаґґарда «Нада — Лілія».
Багато років потому,
коли Хаґґард став
відомим романістом, він зустрівся зі своєю колишньою любов'ю Лілі Арчер,
уродженою Джексон. Її покинув чоловік, розтративши кошти, довірені йому, і втік
банкрутом до Африки. Хаґґард
допоміг повернути їй та її синам будинок і контролював освіту дітей. Лілі
зрештою поїхала за чоловіком у Африку, де він перед самою своєю смертю заразив
її сифілісом. Потім Лілі повернулася до Англії в кінці 1907 р., де Хаґґард знову підтримував та допомагав їй
до самої її смерті 22 квітня 1909 р.
Генрі Райдер Хаґґард
помер 14 травня 1925 року у віці 68 років. Його прах покоїться у церкві
Дітчингема. Роботи зберігаються у Норфолкському архіві.
Генрі Райдер Хаґґард брав активну участь у
реформуванні сільського господарства і був членом численних комісій із
землекористування та пов'язаних з цим відряджень у колонії та домініони. Це
призвело до розробки у 1909 р. Законопроєкту розвитку. На виборах до парламенту
як кандидат від консерваторів Східного округу Норфолка у 1895 р. на літніх
виборах поступився з різницею у 198 голосів. У нагороду за працю на благо
Британської імперії він отримав титул лицаря-бакалавра у 1912 р., а пізніше — і
лицаря-командора Ордена Британської імперії у 1919 р. На його честь була названа
місцевість Райдер у Британській Колумбії.
Хаґґард передусім
відомий своїми романами «Копальні царя Соломона» (і його продовженням «Алан
Квотермейн»), а також «Вона» (та його продовженням «Аєша»). Дія цих
пригодницьких романів відбувається, в основному, в Африці (хоч в романі «Аєша»
події розгортаються в Тибеті). Роман «Копальні царя Соломона» деякі
літературознавці називають першим зразком жанру «загублений світ». «Вона»
вважають класикою художньої літератури, а якщо взяти до уваги 83 мільйони
проданих примірників книжки (лише до 1965 року), то її можна вважати й однією з
найпопулярніших книг усіх часів. Хаґґарда
знають також завдяки пригодницькій історії про зулусів «Нада — Лілія», а також
епічному роману про вікінгів «Ерік Ясноокий». Його твори насичені багатьма
стереотипами, пов'язаними з колоніалізмом, але корінне населення зображене з
надзвичайною симпатією. Африканцям часто відводять героїчні ролі в романах,
хоча головні герої, як правило, європейці.
1889 року світ побачив
історичний пригодницький роман «Клеопатра».
1893 року Хаґґард оприлюднив історично-пригодницький
роман «Донька Монтесуми». Його дія відбувається на тлі завоювання Мексики
Кортесом, за часів імператора ацтеків Монтесуми.
Розповідаємо про життя та творчість письменника в програмі інформаційного медіа-каналу "Наше місто" "Цікава книга" в бібліотеці ім. Лесі Українки.
