Життя у Христі

28 липня щорічно в Україні відзначається День Хрещення Київської Русі – України, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, одного із засновників і покровителів нашої державності.

Для українців це свято символізує спадкоємність тисячолітньої історії України, нації і держави. Це – символ неподільності Українського народу і його єдності навколо ідеї сильної держави і віри. Це - символ соборності усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці – Києва.

Бібліотека ім. Лесі Українки для різних категорій користувачів підготувала до Дня Хрещення Русі:

1)експрес-інформацію «Храми – це наша історія» (про собор та церкви нашого міста);

2)презентацію матеріалів к/в «Життя у Христі» для всіх відвідувачів на протязі тижня;

3)прямий ефір на каналі «Нашого міста» в рубриці «Цікава книга» в бібліотеці ім. Лесі Українки» (30 липня) – знайомство з матеріалами к/в «Життя у Христі».

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/278971713996620

 БЕРНАРД ШОУ

 Джордж Бернард Шоу народився в Дубліні 26 липня 1856 року. 

У нього були дві старші сестри. Його мати була красунею, а батько — звичайним п’яницею і невдахою. Чому його мати Люсінда вийшла заміж за батька — досі невідомо. Хлопчика виховували в основному запотиличниками.

Середню освіту хлопчик отримував в Дубліні. Він змінив чотири школи і дуже ненавидів кожну з них. У 15 років він кинув школу і пішов заробляти клерком в земельній конторі. Він працював дуже старанно і через дуже малий проміжок часу його підвищили на посаді головного касира.

До 20 років він приймає рішення виїхати з Дубліна в Лондон. Він сказав такі слова: «Англія захопила Ірландію. Що залишається мені? Підкорити Англію!»

Приїхавши до Англії, він вже твердо вирішив, що стане великим письменником. Спершу він влаштувався працювати в компанію Едісона. Він ходив на роботу вдень, а вночі сідав писати романи. Бернард дав собі вказівку в день писати по 5 сторінок тексту. Якщо не встигав сьогодні, наступного дня писав вже 10 сторінок.

Але друкувати молодого амбітного письменника поки не поспішають. Але Шоу хоче писати і влаштовується критиком в музичну газету «Хорн». Писав він дуже багато, про все, про всіх і постійно. І незабаром його почали помічати. Його стали запрошувати на різні концерти, вистави та уявлення, про які він потім писав рецензії. Ніхто не знав, що саме він напише. В основному це були розгромні статті, йому ніби подобалося шокувати аудиторію.

Незабаром він залишає писати рецензії на музичні твори і занурюється в зовсім іншу область діяльності.

Як-то раз один Шоу Вільям Арчер запропонував йому написати кілька діалогів до п’єси, які ніяк не виходило придумати. Шоу погоджується, працює всю ніч. Вранці він перечитує написані діалоги і вирішує, що він-найбільший драматург сучасності. П’єсу поставили, але вона з тріском провалилася.

Драматург працює постійно і щосили, пише вистави, розповіді і виступає в якості вуличного оратора. Цей темп життя з часом підірвав його здоров’я. Мало того, він якимось чином ламає ногу і цілий рік пересувається на милицях. Його доглядальницю звали Шарлотта. Через деякий час Бернард і Шарлотта одружилися.

Згодом його творчі праці стали оцінювати по заслугах і йому навіть присуджують Нобелівську премію, але від премії він відмовився.

Він продовжує багато писати і ставати все більш відомим.

Після свого 90-річчя він починає багато виступати на радіо.

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/346309437107945

 "Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби — спокійний і суворий»

Олена Теліга (1906 — 1942)

Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенева) — українська поетеса, публіцист, громадсько-політичний діяч. Народилася 21 липня 1906 р. в Петербурзі. З 1923р. вимушена жити за кордоном. Олена Теліга належала до кола поетів-"вісниківців", що об'єднувались довкола редагованого критиком та публіцистом Д. Донцовим журналу "Вісник". Характерними рисами її поезії в цей період виступають прагнення активного, дієвого життя, протест проти нудоти "буденного" існування. Провідною для О. Теліги, як і для інших поетів міжвоєнної доби, залишається ідея державного самоствердження України . Ліричний герой поетеси — завжди яскрава особистість, сповнена самодисципліни та почуття обов'язку перед нацією . Водночас її лірика сповнена особливого інтимного колориту, пильної уваги до внутрішнього світу людини. Через несприятливі обставини О. Теліга не встигла видати жодної прижиттєвої збірки. Лише після її трагічної загибелі з'явилися в світ книги її поезії: "Душа на сторожі" (1946), "Прапори духа" (1947), "На чужині" (1947). В окупованому фашистами Києві займалася організацією літературних сил, редагувала додаток до газети "Українське слово" — "Літаври".

Розстріляна німецькими фашистами у Бабиному Яру 21 лютого 1942р.

 Забуті уроки Миклухи-Маклая

Микола Миколайович Миклухо-Маклай (1846—1888) не потребує представлення. Всесвітньо відомий учений-антрополог, етнограф, лікар, ботанік, зоолог та мандрівник, він ще за життя був по праву визнаний класиком світової науки. З його думкою змушені були рахуватися уряди європейських держав, провідні наукові товариства (передовсім географічні) розвинених країн вважали за честь обрати його своїм членом. Надзвичайно високу оцінку науковій праці й особливо моральній позиції Миколи Миколайовича дав у своєму листі до нього Лев Толстой (вересень 1886 р.): «Наскільки мені відомо, ви перший шляхом неспростовного досвіду довели, що людина є всюди людиною, тобто доброю відкритою істотою, у спілкування з якою можна та треба входити лише добром та істиною, а не гарматами й алкоголем. І ви довели це подвигом істинної мужності, котра так рідко зустрічається в нашому суспільстві, що люди нашого суспільства навіть її й не розуміють».

Матеріали бібліотечної виставки допоможуть користувачам більше дізнатися про вченого.

 Мистецька афіша

Знамениті, великі, геніальні: Рембрандт

(15.07 – 415 років з дня народження)

На цьому тижні ми знайомимо наших користувачів з геніальним художником – Рембрандтом. Бібліотечні матеріали – це книжки про життя і творчість майстра, а також репродукції його робіт.

Творчість Рембрандта Харменса ван Рейна (1606–1669) знаменує найвищий розквіт голандського мистецтва XVII століття й одну з вершин світового мистецтва взагалі. Демократичне й істинно гуманне, перейняте гарячою вірою в торжество справедливих життєвих початків, воно втілило в собі самі передові й життєстверджуючі ідеї свого часу.

Художник підняв образотворче мистецтво на нову ступінь, збагативши його небувалою життєвістю і психологічною глибиною. Рембрандт створив нову мальовничу мову, у якій головну роль грали тонко розроблені прийоми світлотіні і насичений, емоційно напружений колорит. Духовне життя людини стало відтепер доступне зображенню засобами реалістичного мистецтва.

Рембрандт виступив новатором у багатьох жанрах. Як портретист, він став творцем своєрідного жанру портрету-біографії, де довге життя людини і його внутрішній світ розкривалися у всій своїй складності і суперечливості. Як історичний живописець, він перетворив далекі античні і біблійні легенди в зігріту високим гуманізмом розповідь про реальні земні людські почуття і відносини.

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/792901714729020

 Тесла: людина з майбутнього

(10.07 – 165 років з дня народження Ніколи Тесла)

Винахідник Нікола Тесла в світовій історії залишився як видатний вчений, який випередив свій час. Його геній порівнювали з Леонардо да Вінчі. Про себе вчений говорив, що працює «заради майбутнього». 300 винаходів вченого було запатентовано. Саме вони змінили інженерний світ. А всього винаходів налічується більше однієї тисячі. Наприклад, його винаходи стали підґрунтям сучасного енергопостачання, він відкрив принципи робототехніки та двигунів на сонячній енергії, його вважають творцем компресора, промислового вентилятора, водного насосу, електролічильника, рентгенівського апарату і багато чого іншого та неменш важливого. Про все можна дізнатися в нашій бібліотеці на виставці матеріалів про життя та діяльність Ніколи Тесла – «Тесла: людина з майбутнього»

 У пошуках втраченого часу

(10 липня – день народження Марселя Пруста)

Народився Марсель Пруст у Парижі 10 липня 1871 року. Батько Марселя – Адрієн – відомий лікар, викладав в університеті. Адрієн був відомим епідеміологом, автор великої кількості книг із гігієни та медицини. Мати – єврейка за національністю, донька заможного біржового маклера, освічена та начитана жінка. У дев'ять років Марсель сильно страждає від астми. Хвороба супроводжувала його весь життєвий шлях і сформувала своєрідний характер автора.

У роки перебування в ліцеї (1882 – 1889 ) у Марселя почав прокидатися літературний талант. З іншими студентами Марсель починає видавати журнал "Бузковий огляд", в якому у 1886 році друкують перші оповідання юного генія "Хмари" і "Затемнення" у 1886 році . Марсель у 1889 році закінчує ліцей і отримує ступінь бакалавра словесності.

Два наступні роки (1889 - 1890), Марсель служив в Орлеані, в армії. Після приїзду до Парижа навчається у Сорбоні на юридичному факультеті. Він там отримує учений ступінь з юриспруденції, а пізніше і з літератури.

Марсель прослужив у французькій армії рік, не звертаючи увагу на своє здоров’я, цей період життєвого шляху він описав у романі "На Германтову сторону". У молоді роки Марселю присвоїли репутацію дилетанта та сноба, через що він мав певні негаразди із публікацією першої частини роману у 1913 році.

У 1909 році почав працювати над найпопулярнішим своїм шедевром – "У пошуках втраченого часу", а 1913 року, у вересні, вийшов перший роман епопеї "На Сваннову сторону", який письменник розмістив у видавництві "Ґрассе" за власний кошт. Читачі та критики прийняли твір холодно. Зате другий його роман "У затінку дівчат-квіток" приніс Марселю славу та удостоєний премії братів Гонкурів.

«В пошуках втраченого часу» складається з семи романів, в яких діє приблизно 2500 персонажів. Грем Грін вважав Пруста кращим романістом ХХ століття, а Сомерсет Моем вважав роман «У пошуках втраченого часу» «найкращим художнім твором на сьогоднішній день».

Останні три роки своєї долі Марсель провів у своїй спальні, працюючи уночі та відпочиваючи вдень.

Марсель помер у 1922 році. Похований майстер пера у Парижі.

В нашій бібліотеці є видання творів Марселя Пруста у 8-ми томах українського видавництва «Юніверс». В семи томах надруковано роман «У пошуках втраченого часу»

 Про українця, який відмовився бути бідним

(7 липня - 100 років з дня народження Петра Яцика)

ЯЦИК Петро Дмитрович (07.07. 1921—08.11.2001) — українсько-канадський меценат, культурний і громадський діяч. Народився в с. Синевидсько-Вижнє (нині смт Верхнє Синьовидне) в сім’ї Дмитра Яцика і Марії, уродженої Меленчук, був старшим сином серед 9-х дітей. Навчався на сільсько-господарських курсах, працював механіком на тепловозі, згодом був організатором молочарського виробництва. Під час гітлерівської окупації брав участь в українському русі Опору, пізніше емігрував, навчався у вищих школах Регенсбурга та Мюнхена (обидва міста в Німеччині). 1949 переїхав з родиною до Канади, де досягнув значних успіхів як підприємець. Став власником компанії "Промбанк Інвестмент", очолював інвестиційні компанії з будівництва та продажу промислового і нерухомого майна.

Від 1960-х рр. розпочав низку меценатських акцій на підтримку української науки й освіти, зокрема історичної науки. Спонсор "Енциклопедії українознавства". Відіграв важливу роль у становленні вічного фонду для 3-х кафедр українознавства Гарвардського ун-ту (США), створив фонд ім. П.Яцика в цьому університеті, сприяв розбудові кафедри українознавства в Торонтському університеті. З 1967 року став співзасновником патронату НТШ в м. Марсель (Франція). В 1986 році створив Освітню фундацію Петра Яцика, котра фінансувала низку академічних програм у провідних університетах світу (Колумбійський (США), Лондонський (Велика Британія), Торонтський і Ун-т Альберти; обидва в Канаді), призначала стипендії сучасним українським історикам. Окрім того, у 1990-ті рр. фундація уклала угоди з Інститутом української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України, Запорізьким університетом та іншими освітніми й академічними інституціями. Активно сприяв програмі публікації історичних праць і джерел в Україні. За фінансової підтримки Яцика реалізовано низку важливих академічних проектів, зокрема, в Канадському інституті українських студій при Університеті Альберти в м. Едмонтон (Канада) розпочався переклад англійською мовою та видання з ґрунтовними науковими коментарями класичної студії М.Грушевського "Історія України-Руси".

Від 1991 Яцик регулярно відвідував Україну, надавав матеріальну й моральну підтримку багатьом науовим, освітнім та культурно-громадським проектам. В 1995 році заснував і став першим президентом Ліги українських меценатів у Києві. За ініціативи Петра Яцика проводилися конкурси на кращий підручник з історії України й фінансувалося їхнє видання. У 2000 році Яцик ініціював важливий освітній і культурно-громадський проект "Вивчаймо та плекаймо українську мову". Доброчинна і громадська діяльність Петра Яцика здобула міжнародне визнання. В 1995 р. Університет Альберти удостоїв Яцика почесним званням доктора права. У 1996 він був обраний до Національної дорадчої ради Інституту Гаррімана при Колумбійському університеті та нагороджений Президентом України Л.Кучмою спеціальною грамотою за сприяння розвиткові української науки, освіти і культури.

Помер у м. Торонто (пров. Онтаріо, Канада).

За матеріалами #ІнститутісторіїУкраїни

В бібліотеці представлені для ознайомлення матеріали про видатного мецената. Старші відвідувачі можуть отримати багато цікавої інформації, а молодші познайомитися з життям людини, яка досягла всього в житті сама.

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/328486978817574

 Валентин Чемерис:

до дня народження письменника

Валентин Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року у селі Заїчинці Полтавської області.

У 1954 році закінчив дніпропетровську середню школу. Якийсь період потім працював у радгоспі «Нижньодніпровський», після нього був працівником металургійного заводу ім. Комінтерну.

Видається з 1962 року, в тому числі й іноземними мовами.

В 1971 році закінчив літературний інститут ім. О.М.Горького (Москва), працював на підприємствах Придніпров’я, в редакціях обласних газет, Дніпропетровському видавництві „Промінь”. В 1989-1993 рр. – голова Дніпропетровської організації Спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України головним консультантом Президента з питань літератури (1993-1994).

В 1996-2000 р.р. – секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої Ради.

Багато років працював у редакції газети „Літературна Україна” заступником головного редактора й завідуючим відділом сатири „Вишняк”.

Загалом у письменника вийшли в 1962-2015 р.р. історичні твори, фантастика, гумор, романи-ессе. Також видав 20 веселих збірок – гуморески, пародії, веселі повісті. Серед них: „Вибори таємного агента”, „Як стати щасливим”, „Коли спокушає диявол”, „Операція „Земфіра”, „Царська охота”, „Де хазяйнує Валя Чемерис”, ”Ярлик на князівство”,„Пригоди богині Іштар”, „Сатирик у Кремлі” та ін.

За романи з історії України „Фортеця на Бористені” та „Ордер на любов” автору присуджена Міжнародна премія Українського козацтва „Лицарське перо”, 2008 рік.

В 2009 році присуджена літературна премія ім. Івана Мазепи за історичний роман про гетьмана Петра Дорошенка „Без права повернення”.

В. Чемерис – автор історичних романів: „Ольвія”, „Скандал в імператорському сімействі”, „Смерть Атея”, „Епірська відьма, або Олімпіада – цариця македонська”, „Фортеця на Бористені”, „Генерали імперії”, “Трагедія гетьмана Мазепи”; повісті: „Її звали янголом смерті”, „Я любила Шевченка”, „Кохання в Україні” ,„Життя і смерть Володимира Глібовича, князя переяславського”, „Убивство на хуторі біля Диканьки”, „Три шаблі над скарбом”, „Державна коханка”, „День Ворона” та ін.; фантастичних: „Білий король детективу”, „Приречені на щастя”, „В Сузір’ї Дракона”; оповідань, збірок і повістей: „Три секунди на вибір”, „Маруся Чурай”, „Тайна Агати Крісті”; романів-есе: „Президент”, „Голгофа українського православ’я”, „Веселий смуток мій”, „Бомба для Патріарха”; романів: „Сини змієногої богині” „Ордер на любов”, „Таємнича пригода на Орілі”,„Золотий саркофаг”, „Феномен Фенікса”, „Ваші пальці пахнуть ладаном …”, роман-есе, „Тузітала – вождь самоанців ”, „Пригоди богині Іштар”, „Пришельці з планети Земля”, „Марина – цариця Московська“, „Ярославна”, „Верхи на птеродактилі” повість-химерія, вона ж – фентезі, “Коник з дерев’яною ногою”, оповідання і повісті для дітей, та багато інших.

В.Чемерис – автор ряду творів для дітей. Повість „Аравійська пустеля” вміщена в підручнику з української літератури для 5-го класу, уривок з роману „Ольвія” – в хрестоматії української літератури для 7-8-х класів, у 4-му класі вивчається оповідання „Три секунди на вибір”, також твори із збірки “Візантійський кінь”.

 Поезія літа, гімн природі

(7липня - Свято Івана Купали)

Історія Івана Купала

У цей день відзначають два свята. Церква згадує про народження Хрестителя Господнього Іоанна Предтечі, тому і християнське свято іменується його "різдвом".

Батьки Іоанна - священик Єрусалимського храму Захарія і його дружина Єлисавета - дожили до старості бездітними. Одного разу Захарію явився архангел Гавриїл і сповістив про швидке народження сина. Захарія в силу похилого віку засумнівався у словах ангела - і був покараний за маловір'я: він онімів. Знову говорити він почав тільки після народження сина, який передбачив пришестя у світ Ісуса Христа, а потім і хрестив Сина Божого у водах Йордану.

Друге свято в день Івана Купала - язичницьке. Його відзначали слов'янські племена ще в дохристиянську епоху.

Це свято приурочене слов'янському богу Ярилу, який вважався покровителем Сонця і всього живого. Звідси і ще одна назва свята - Ярилин день.

Наші предки вважали, що якщо в цей день скупатися у водоймі, можна позбутися від хвороб. Деякі дослідники вважають, що назва "Купала" пов'язане саме з цим обрядом.

Іван Купала в інших країнах

Оскільки те свято пов'язане з днем літнього сонцестояння, то аналоги Купали зустрічаються по всій Європі. Наприклад, у Німеччині, ще в дохристиянські часи відзначали Йоль. А в Фінляндії і Естонії цей день, Юханнус і Яаніпяев відповідно, святкують досі. У цих країнах він є державним святом і офіційним вихідним днем.

Святкування Івана Купала

На Різдво Іоанна Предтечі обов'язково ходили в храм на службу.

Кульмінація Івана Купала припадає на вечір і ніч 6 липня. У ніч на Івана Купала прийнято розпалювати величезне багаття. Вважається, що воно володіє цілющою силою. Звідси і головне дійство свята - стрибки через багаття. Їх робили для того, щоб очиститися.

Також навколо багаття вночі водили хороводи, а потім з факелами йшли до водойми, де проходило "весілля вогню і води", коли об воду гасили смолоскипи. Після цього всі купалися до самого ранку.

Також одним з головних елементів святкування є квіти і трави. Дівчата плетуть вінки. З трав і квітів роблять обереги. На Купала травами прикрашають оселі. Звідси ще одна назва свята - Іван Травник.

До речі, дівчата плели вінки і для гадання. Вони опускали свої квіткові головні убори з запаленими свічками в річку і дивилися. Якщо вінок відпливе найдалі, то його власниця стане найщасливішою. Якщо вінок потонув, то дівчина в найближчому році заміж не вийде.

Люди також намагалися знайти казкову квітку папороті. Вважається, що він розквітає саме в купальську ніч. Того, хто знайшов - чекають скарби і виконання всіх бажань.

Також цього дня молоді люди шукають собі пару. Причому, в цьому випадку дозволено ініціативу проявляти дівчатам. Під час хороводу вони наглядають вподобаних юнаків. А коли починаються стрибки через багаття, то хапають їх за руку і біжать до багаття. Якщо стрибнули через вогонь і не відчепилися руками - скоро бути весіллю.

Все це (та ще багато цікавого) можна знайти в матеріалах книжкової виставки в читальному залі нашої бібліотеки. Запрошуємо!

                       ДЕНЬ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ

Свято "День архітектури України" відзначається на початку липня. Засновано у відповідності до Указу Президента в 1995 році. Святкування включають заходи, присвячені історії національної архітектури, її розвитку та гармонізації.

Тільки за офіційними даними, в Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

З усіх видів мистецтв архітектура найбільш різнопланово пов’язана з суспільством, його історією, культурою, політикою, соціально-економічним устроєм, природою та кліматом. В культурі, архітектурі як мистецтві високого соціального призначення найбільш повно віддзеркалюється національна самобутність та ментальність народу. Проблема національної неповторності, своєрідності, спадкоємності та розвитку національних традицій в українській архітектурі протягом багатьох років привертає глибоку увагу науковців, майстрів архітектури та мистецтва. Це одна з найбільш складних теоретичних проблем, яка має велике практичне значення для сучасного розвитку української архітектури як великого мистецтва формування гармонійного життєвого середовища. Ця проблема тісно пов’язана з освоєнням та дбайливим ставленням до вітчизняної історико-культурної спадщини — творчих надбань народного генія та майстрів архітектури різних епох, без чого неможливий усталений розвиток сучасного архітектурного потенціалу нашої країни.

У плині віків і тисячоліть творення української архітектури, в її дорогоцінних історико-архітектурних скарбах знайшли своє відображення споконвічні архітектурно-будівельні традиції, які у часових та просторових випробуваннях постійно змінювалися, вдосконалювалися й оновлювалися, народжуючи нові традиції. Як показує аналіз, особливо яскравий вияв це знаходило у героїчні часи суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного та духовного піднесення, в часи самовизначення етносу, утвердження та розбудови своєї держави.

Матеріали бібліотечної книжкової виставки ознайомлять читачів бібліотеки з історією та розвитком архітектури України.

https://www.facebook.com/bilhoroddnistrovskyi/videos/342644304139000