І ще трошечки подарунків в цьому році!

              Любі читачі, ми чекаємо на вас!

ДЖОЗЕФ КІПЛІНГ

30 грудня - 155 років з дня народження

   Джозеф Радьярд Кіплінг- англійський поет та письменник. Наймолодший лауреат Нобелівської премії з літератури.

Народився 30 грудня 1865 в Бомбеї. Коли йому виповнилося 6 років, його відправили в Англію. В 1878 році Кіплінг вступив до військової школи. У 1882 році повернувся в Індію, де працював у місцевій газеті. Згодом написав дитячу казку «Книга джунглів», завдяки якій здобув славу письменника.

У 1886 році почали публікувати його перші оповідання.

Подорожував, відвідав Ранґун, Сінґапур, Гонконґ і Японію, об’їздив Америку від узбережжя до узбережжя, був у Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії.

У 1907 році отримав Нобелівську премію з літератури.

Помер Кіплінгу 1936 році.

 

ДЖЕЙН ОСТІН:

реалізм, почуття і талант

 Джейн Остін(16 грудня 1775 — 18 липня 1817) — англійська письменниця, предтеча реалізму в англійській літературі, сатирик, писала так звані романи моралі . Її книги є визнаними шедеврами, які поєднують в собі простоту сюжету, глибоке психологічне проникнення в душі героїв і іронічний, м'який, істинно «англійський» гумор.

 Усі романи Остін були опубліковані в 1811 — 1818 pp., чотири з них побачили світ за життя письменниці, два — посмертно. До ранніх належать романи "Почуття і чуттєвість"("Sense and Sensibility"), "Гордість і упередження" ("Pride and Prejudice"), "Нортенґерське абатство" І "Northanger Abbey"); до пізніших — "Менсфілд-парк"("Mansfield Park"), "Емма" ("Emma") та "Доказирозуму" ("Persuasion"). Останньою прижиттєвою публікацією був роман "Емма ". У 1818 р. вийшли друком "Нортенґерське абатство" і "Докази розуму". Вдосконалення художньої майстерності Остін виявилося в поглибленні психологізму. Кожен роман складається з образків родинного життя людей, що належали до "середньої" верстви англійського суспільства. Продовжуючи традиції С. Річардсона, Г. Філдінґа, Л. Стерна, Остін розвиває форми звичаєвого роману, відображаючи в конкретних ситуаціях повсякденності явища суспільної значущості (мораль, виховання, грошові проблеми, ведення господарства, вади та чесноти). Остін створила галерею соціальних типів, використовуючи сатиричні прийоми зображення, не плекаючи ілюзій стосовно своїх героїв, оскільки щоразу вона писала про життя, яке знала зі свого власного досвіду. У неї пильне око, тонка спостережливість, майстерність оповідача.

 

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ

Знайомтесь: акварельні роботи Юлії Шарапової

 

                                      ЧАРІВНИЙ ДАРУНОК

                                майстер-клас

   Напередодні новорічно-різдвяних свят в бібліотеці (і це вже стає традиційним) проходить майстер-клас. В цьому році присутні дівчатка дізнавалися, як зробити невеличкий, але дуже гарний і приємний подарунок, для рідних людей на свята.

                    НОВОРІЧНА ЛИСТІВКА:

                            Подорож у часі

     Напередодні новорічних свят хочеться пригадати про такий зворушливий атрибут святкового настрою, як новорічна вітальна листівка. Сьогодні, в час інтернету, ми забули про такий спосіб привітання друзів, близьких. Бібліотекарі пошукали вдома і знайшли багато цих невеликих кольорових картинок, які нагадали дитинство... А давайте ми разом повернемося в минуле і пригадаємо історію виникнення листівки!

  Відомо, що аналоги сучасних вітальних листівок китайці використовували понад тисячу років тому. Але спочатку на них вказувалося лише ім’я людини, яка здійснила візит до господаря будинку, але не застала останнього на місці.

    Спочатку виникли написи, що супроводжують новорічні подарунки, а потім - власне привітання. Цікаві побажання, які супроводжували ці подарунки. Найчастіше бажали (як і в наш час) щастя, здоров’я, довголіття та благополуччя. А ось на острові Гельголанд в Балтійському морі люди спрадавна бажали один одному «спокійного серця».

    Вважається, що звичай обмінюватися до Нового року вітальними листівками виник в Англії. Першим відправив новорічне привітання поштою англієць Генрі Коул, вітаючи своїх друзів з наступаючим 1843 роком. Пізніше саме він звернувся до свого друга Джона Герслі з проханням намалювати новорічну листівку. З цього ескізу в Лондоні була надрукована перша партія, що складається з тисячі екземплярів новорічних листівок.

  Яка з цих версій більш правдоподібна, точно не знає ніхто. Одне відомо достеменно й безсумнівно: перша поштова листівка з’явилася з приводу Нового року. Вже у першій половині XIX століття кількість вітальних листівок обчислюється десятками мільйонів, вони заповнюють усі європейські країни. Спочатку на листівках найчастіше зображувався Христос-дитина у яслах або інші релігійні сюжети. Пізніше з’являється Санта-Клаус і конструкції з букетів, гілок і ялинкових прикрас.

  Перші українські різдвяні та новорічні листівки почали видавати в Києві ще на початку ХХ ст. І вони відразу набули популярності.

  У Росію листівки перший час привозилися з-за кордону, в основному з Німеччини. Перші російські різдвяні листівки були випущені з благодійною метою Петербурзьким комітетом, що видав до Різдва 1898 року серію з декількох десятків листівок за малюнками відомих петербурзьких художників. Незважаючи на те, що тираж кожної листівки становив приблизно 10 тис. екземплярів, їх швидко розкупили, тому наклад довелося повторити. Це були не просто листівки, а витвори мистецтва, що представляли таких художників, як Бакст, Бенуа, Білібін, Маковский, Реріх та інші. Не дивно, що ці листівки на той час коштували дуже дорого. Що стосується сюжетів, то тут панував російський стиль із засніженими хатинками, церквами, лихими трійками й ошатними селянськими дітьми. Кінець усій цій пишноті поклала Перша світова війна.

   Після 1917 року випуск вітальних листівок був визнаний буржуйським забобоном і повністю зупинений радянським урядом. Але звичай посилати святкові поздоровлення продовжував існувати. Для цього використовувалися будь-які намальовані зображення або вирізані картинки. Із приводу появи перших радянських новорічних карток існують деякі розбіжності. Можливо, вони повернулися разом із дозволом святкування Нового року. Або видавалися обмеженим накладом до Нового, 1945-го, року. Можливо, що першими після перерви в нашу країну потрапили знову листівки із заходу – в грудні 1944-го зі звільнених від фашизму країн Європи наші воїни стали надсилати своїм родичам додому небачені досі барвисті іноземні новорічні та різдвяні листівки. Це могло змусити партійне керівництво СРСР налагодити виробництво власної, «патріотично налаштованої» продукції.   

       Масовий випуск новорічних листівок почався тільки наприкінці 50-х років. На перших радянських новорічних листівках зображувалися щасливі родини й керівництво країни, пізніше до них приєдналися персонажі з мультфільмів. А вже через якийсь час промисловість випускала найширший асортименти листівок, що приємно радували очі на вітринах магазинів, заповнених традиційно мінімалістично оформленою друкованою продукцією. І хоча якість друку та яскравість фарб радянських листівок поступалися імпортним, але вони приваблювали доступністю і близькістю тем.

   Хочеться вірити що сьогодні, в новому тисячолітті, за часів так званого електронного спілкування через інтернет, ми збережемо традицію наших пращурів і будемо вітати наших близьких та знайомих зі святами саме листівками. Правду кажучи, сьогодні розмаїття листівок дуже велике, воно просто вражає! Але, переглядаючи листівки 60-80-х років, зненацька охоплюють радісні спогади дитинства: ялинка зі справжніми скляними іграшками, цукерки – з особливим присмаком дитинства, подарунки, тепле родинне коло…

 МІКРОРЕНТҐЕНИ

 УКРАЇНСЬКОЇ ПАМ'ЯТІ

14 грудня наша країна відзначає День вшанування учасників 

ліквідації 

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 

 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд. Саркофаг споруджений у найкоротший строк – за 206 днів.

    Лише завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. До ліквідації наслідків аварії було залучені тисячі фахівців різних професій! Отримуючи великі дози опромінення, інженери, будівельники, шахтарі, енергетики, водії, військові, лікарі - усі, хто пішов тоді не тільки за наказом, а й за покликом серця, зупинили невидимого і дуже підступного ворога. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації і поверталися, а на зміну приїздили інші. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб.

 До Дня вшанування ліквідаторів в бібліотеці познайомили користувачів з новою подарованою книгою, яка розповідає про Чорнобиль: Ярослав Тарас "Мікрорентґени української пам'яті". 

  Книга вийшла в вийшла в видавництві "Апріорі"(Львів) у 2017 році і висвітлює діяльність комплексної історико-етнографічної експедиції, яка працювала в 1994-2003 роках у радіоактивно забруднених територіях Полісся. Автор подає характеристику зони відчуження, описує життя поліщуків в екстремальних умовах, висвітлює враження від окремих сіл, висвітлює роботу міліції, влади, водіїв у зоні, змальовує окремі портрети членів експедиції, показує природне самовідновлення екосистем, фіксує новітній фольклор, що відтворився під час роботи членів експедиції з респондентами.

ЗНАТИ, ЩОБ НЕ ОСТУПИТИСЬ!

10 грудня - Міжнародний день прав людини

  У світі 10 грудня відзначають міжнародний День прав людини. Його проголосила 72  роки тому Генасамблея ООН, щоб залучити увагу до Загальної декларації прав людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів.   

                              Що відомо про День прав людини

  Саме 10 грудня 1948 року ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Це був перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості – рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші.

  У документі також вказано, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їхніх раси, статі, мови, релігії тощо.

В основу декларації прав людини заклали всі напрацювання людської думки, які були на той момент у цьому питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.

  Зауважмо, що положення декларації прав людини мають рекомендаційний характер. Проте на сьогодні принципи документа лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів щодо прав людини, укладених з 1948 року.

  Так, у 1966 році Генасамблея ООН ухвалила "Міжнародний пакт про громадянські й політичні права" та "Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права". Обидва пакти разом із Загальною декларацією прав людини склали Міжнародний білль про права людини. Україна ратифікувала ці пакти в 1973 році.

  На сьогодні чимало країн включають основні положення декларації у своє базове законодавство і конституції.

Бібліотека запропонувала користувачам познайомитися з актуальними матеріалами на цю тему, які представлені на книжковій виставці "Людина і держава"

 

 

 

          ПОСЕЙДОН ЧОРНИЛЬНОГО МОРЯ

                             РОБЕРТ ЛЬЮІС СТІВЕНСОН          

        (1850-1894) 

  Англійський письменник, засновник і теоретик неоромантизму, літературний критик, поет, шотландець за походженням, Роберт Льюіс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в столиці Шотландії, "місті вітрів" Единбурзі.

 Гостро відчуваючи суперечності між реальністю і мрією, він шукав у звичайному надзвичайне, героя в простій людині. Подорожі, пригоди, небезпеки потрібні для того, щоб надати життю яскравість і повноту, прорвавши монотонність буднів, побачити таємницю і красу світу. Письменник утверджував мужній оптимізм і віру в цінність добра, мав юнацьку романтичну спрямованість до прекрасного. Розглядаючи літературну професію з морального боку, Стівенсон підкреслював, що письменникам необхідно прагнути до правди життя, щоб людина "не вважала себе ангелом чи чудовиськом; не сприймала навколишній світ за пекло; не дозволяла собі уявляти, начебто всі права належать її касті чи її батьківщині".

  Ця людина-легенда, яка прожила всього сорок чотири роки, навіть зі своєї біографії зуміла створити захоплюючий роман. Зборознивши на вітрильному "Срібному кораблі" південні моря, він навіки знайшов свій "острів скарбів" на Самоа в Тихому океані. Завдяки Стівенсону цей далекий острів став духовним центром і місцем літературного паломництва. Він помер там надто молодим і надто улюбленим. Туситала — оповідач історій (так нарекли його віддані самоанці) похований місцевими жителями на вершині гори Веа, як він провістив у своєму поетичному "Реквіємі". Рядки "Реквієму" викарбувані на надгробній плиті.

 https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4364

                                                             Р.Л. Стівенсон, Реквієм

                                                                                                                          переклад  Валентина Бута

 

Під широким і зоряним небом

                                                          Покладіть у могилу мене ви.

Радо жив, радо йду до Еребу

                                                           І така моя воля остання.

        На камені вибийте декілька слів:

                “Ось тут він лежить, де й лежати хотів.

           Додому вернувся моряк із морів,

              Мисливець прийшов з полювання.

https://www.facebook.com/758352571012890/videos/158058322673447

                    Катерина Білокур: 

               так малює душа України

7 грудня цього року виповнюється 120 років від дня народження видатної української художниці Катерини Білокур.

  Народилася Катерина Василівна в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині село в Яготинському р-ні Київської обл.) в бідній селянській родині. Читати, писати й малювати навчилася самотужки. Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні професійних наставників. Починала малювати на шматку домотканого полотна, фанері вуглиною або саморобним пензликом. Пізніше навчилася грунтувати полотно, розводити фарби.

  Двічі намагалася вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але, не маючи документів про базову шкільну освіту, фахової освіти так і не отримала.

  Малювала здебільшого квіти, а також портрети рідних й близьких людей. Ранні роботи Катерини Білокур, виконані вуглем і рослинними фарбами власного приготування, не збереглися. Із ранніх творів, виконаних олійними фарбами на фанері, відомі «Портрет Олі Білокур» (1928) та «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932).

   Художня манера Білокур сформувалася на початку 30-х років минулого століття.

Перші значні роботи, які засвідчили високе обдарування художниці, були створені в другій половині 30-х рр. Серед них: «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Портрет племінниць» (1937-1939).

   Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, творами художниці зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. В 1940 році її картини експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у Києві, а у 1941 році відбулася персональна виставка Катерини Білокур у Полтаві, яка мала величезний успіх. Однак більшість творів тогочасного періоду було втрачено під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-45 рр.

   У роки окупації майстриня майже не малювала, і все ж, у 1942-1943 – створює одну з кращих композицій «Квіти на блакитному тлі», яку дарує Київському музею Тараса Шевченка.

   Твори післявоєнних років - вершина художньої творчості К. Білокур. В цей період вона створює одні з найкращих своїх робіт - "Буйна" (1944-47), "Декоративні квіти" (1945), "Привіт урожаю" (1946) і славнозвісне полотно "Цар-колос" (1949).

    50-ті роки ХХ ст. – найбільш плідний період творчості Катерини Білокур. Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках. Так, у 1954 році в Парижі на міжнародній виставці були представлені її картини "Цар-колос", "Берізка" і "Колгоспне поле", які високо оцінив Пабло Пікассо.

     1956 року Катерині Білокур було присвоєно звання народного художника України.

В останні роки життя художниця створила картини: "Півонії" (1959), "Букет квітів" (1959), "Квіти і овочі" (1959), "Натюрморт" (1960).

     Померла Катерина Білокур 9 червня 1961 року.

  Творчість художниці як надбання української культури ХХ століття, вже давно стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. Її образ увінчано в скульптурі, живописі, літературних  та музичних творах, художніх та документальних фільмах.

   1977 року в селі Богданівці було відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам'ятник. У Яготинському історико-краєзнавчому музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий "білокурівський" зал, в якому зібрано найкращі її творіння.

    1989 року була заснована премія імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва.

     Композитор Леся Дичко 1983 року створила балет "Катерина Білокур", поставлено однойменний телеспектакль (1980), відзнято документальні фільми - "Чарівний світ Катерини Білокур" (1986), "Катерина Білокур. Послання" (2002) та художній фільм "Буйна" (1989).

      1995 року в опрацюванні Миколи Кагарлицького було видано збірку листів художниці, які засвідчують її великий письменницький талант.

 В бібліотеці підготовлена книжково-журнальна виставка, матеріали якої познайомлять користувачів з життям і творчістю художниці.

За матеріалами: https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=415