Уроки полинової зорі

зустріч в бібліотеці з ліквідатором аварії на 

Чорнобильській станції

До 30-ти річчя Чорнобильської трагедії в бібліотеці відбулася зустріч школярів з ліквідатором аварії на ЧАЕС, пожежником Нечипуренко Віктором Миколайовичем.

Учні 7-го класу ЗОШ №4 уважно слухали розповідь учасника ліквідації страшної техногенної катастрофи, задавали дуже багато питань, щиро дякували за те, що Віктор Миколайович і тисячі таких як він, захистили нашу землю від страшної біди.

  Справжні герої - дуже скромні люди, саме така людина і Віктор Миколайович. Він розповідав про те, що просто виконував свою роботу, свій обов'язок, як багато інших людей. Розповідав про людей, поруч з якими працював, і яким присвячена унікальна книга - "Чернобыль: наша боль и память" (авторы: Литвяков Ф.И., Антипов Ю.Ф.) про  Одеський загін ліквідаторів на ЧАЕС. Ця зустріч надовго залишиться в пам'яті дітей.

                         Чорнобиль в нашій пам'яті

                   26 квітня 2016 року виповнюється 30 років з того моменту, коли світове співтовариство почуло слово «Чорнобиль», що стало синонімом страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди світового масштабу.

Це були непрості 30 років героїчного подвигу великої кількості людей. Наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф відчув увесь світ, тому її 30-та річниця не повинна залишитися непоміченою.

26 квітня 1986 року була субота, вихідний день. Рання весна, зазеленіла трава, прилітали перелітні птахи. Розпочиналась весняна метушня на городах, дачах, садибах. Все дужче пригрівало сонячне проміння. Готувались до свята 1 травня. По радіо, телебаченню звучала  бадьора музика, пісні, молоді мами з колясками ходили по вулицях, парку. Діти грались в пісочку, гойдались на качелях. Працювали школи, лікарні, пошта, телеграф, ощадні каси. А сказати про небезпеку, яка вже нависла над населенням міста заборонялось.

Першими про підвищення радіаційного фону почали говорити в Швеції, Фінляндії, Німеччині, Франції, Данії. Засоби масової інформації Радянського Союзу мовчали. Небезпека для населення м.Прип’ять та навколишніх сіл зростала з кожною годиною Якщо об 18 год. 26 квітня рівень радіації в м.Прип’ять становив 360-500 млр. То 27 квітня досягнув рівня 720-1000 млр.

Було прийнято рішення про евакуацію міста Прип’ять 27 квітня.  По місцевому радіо було оголошення «У зв’язку з аварією на атомній станції буде проведена евакуація міста. З собою взяти документи, необхідні речі і по можливості харчі на три дні. Початок евакуації о 14.00 год.». Для проведення евакуації було знято з маршрутів 2,300 автобусів, задіяно міліціонерів, депутатів, активістів міста, для забезпечення організованої посадки людей з кожного будинку.

До 18 год. 27 травня населення міста  евакуювали в Іванків, Бородянку, Поліське.

 Евакуація – важке, болюче видовище. Хто її бачив, доторкнувся до неї, запам’ятав на все життя. Уявіть собі, хоч на мить, колону в декілька сот автобусів, з увімкненими фарами, що рухаються по дорозі з пасажирами – жінками, чоловіками, дітьми, новонародженими, людьми похилого віку. Уявіть собі їх моральний, психологічний стан, коли вони покидали назавжди своє гране, чисте, молоде місто, яким пишались, в якому вже пустили своє коріння, народили дітей, мали роботу, квартиру, друзів. Вони були легко, по-літньому вдягнуті, мовчазні, зосереджені, заторможені, не розуміючи до кінця, що відбулося. Важким було розлучення багатьох сімей з своїми домашніми тваринами – собаками, кішками. Кицьки, витягнув хвіст трубою, дивились в очі людям, мавкали. Собаки, різних порід, йшли за господарем в автобус, їх туди не пускали, вони огризались, гавкали. Але брати їх з собою не дозволялось. Шкіра у них була радіоактивною, як і волосся у людей. Вони ще довго бігли за автобусами, за евакуйованими господарями.

З 29 квітня розпочалась евакуація сільських населених пунктів, з 30-км зони навколо станції Евакуювати більш як 100 тис. сільських жителів було ще складніше ніж м.Прип’ять. Дозволялось вантажити в автомобілі тільки найбільш необхідні предмети побуту. Домашні тварини, всі без винятку, евакуації не підлягали. Над селом, яке евакуйовувалось, лунав виск, крик, плач матерів, дітей, стогін людей похилого віку, які відчували, що це все безповоротне.

Розривались сусідські взаємини між людьми, розривались   побутові відносини, культурна спадщина. Бувало і так, що одна частина села переселялась в один район, інші – в інший.

Евакуація, переселення – як війна. Ламала все по-живому,

по-людському, утворюючи довгозаживаючі рани в пам’яті, свідомості, побуті.  Чорнобильська війна стерла з карти України десятки населених пунктів. Без пострілів,  вибухів, окопів, бліндажів. Перетворивши колись квітучі села і міста в пустки,  згарища, які заростають непрохідними хащами.

Наслідки Чорнобильської катастрофи загострили багато складних проблем – організаційних, фінансових, моральних, медичних, технічних. Після розпаду  Радянського Союзу, молода незалежна Україна залишилась з Чорнобилем віч-на віч. Одна-однісінька. Бо зруйнований  чорнобильський реактор більше нікого не цікавить за роки, що минули після катастрофи. Україна для вирішення багатьох  чорнобильських проблем витратила більше 10 млрд.доларів, відволікаючи кошти, які могли бути використаними для вирішення інших нагальних потреб країни.
Бібліотекарі розповідали про події 30-ти річної давнини учням 3-х, 4-х класів та підопічним Територіального центру.

                 Для тих, хто не любить читати
                                 презентація нових книжок для дітей

Читаюча людина - розумна, думаюча, незалежна 

людина. І бібліотекарі прикладають багато зусиль для

 того, щоб діти полюбили читання. Проводиться 

багато різних заходів, але найуспішнішими є такі, коли 

ми приносимо дітям нові цікаві книжки, розповідаємо про

 авторів та зміст. Така зустріч відбулася в міському 

ліцеї з учнями 6-а класу (класний керівник - Швага 

Алла Степанівна). Бачили б ви очі дітей, які слухали та 

розглядали нові книжки! Вони світилися бажанням 

читати!!!

  Скажи жизни: да!

     Устный журнал в библиотеке к

        Всемирному дню здоровья



Все люди хотят быть здоровыми, но не каждый осознаёт, что своим поведением он постоянно укрепляет или разрушает здоровье. Полученное в наследство здоровье является лишь основой. Большинство болезней хоть и связаны с тем, что заложено в генах, но развиваются под влиянием факторов внешней среды. Врачи советуют: здоровый образ жизни поможет избежать «наследства» в виде гипертонии, инфаркта и даже онкозаболевания. Каждый, кто хочет быть здоровым, должен знать, как здоровье закладывается, сохраняется и теряется, от чего зависит. В уставе Всемирной организации охраны здоровья(ВООЗ) звучит: «Здоровье – это состояние полного физического, духовного и социального благополучия, а не только отсутствие болезней или физических изъянов».
Если принять условно уровень здоровья за 100%, то по данным ВООЗ:
-20% его определяет наследственность;
-20% - условия окружающей среды;
-10% - деятельность системы охраны здоровья (медицинское обслуживание);
-50% - образ жизни!
Как видим, образ жизни – самый важный фактор, определяющий состояние здоровья. Человек сам несёт ответственность за своё здоровье. Он должен учиться вести здоровый образ жизни, выработать соответствующие привычки и постоянно придерживаться этого. Тот, кто придерживается правил безопасности учёбы и труда, остаются здоровыми до глубокой старости.
Кто не хотел бы быть здоровым и долго жить? Об этом библиотекари спросили у учащихся 7-го класса городского лицея. Таких, конечно, не было. А что необходимо делать, как себя вести и чего стоит избегать, чтобы быть здоровым – об этом ребята узнали из рассказа библиотекарей. В конце мероприятия школьники ответили на вопросы анкеты, из которой стало сразу понятно, что ребята усвоили. Ведь по оценкам специалистов приблизительно 75% болезней у взрослых является следствием образа жизни в детском и подростковом возрасте. Поэтому не теряйте времени, у вас есть шанс быть здоровым!