1933-Й... ПАМ'ЯТАЄМО!!!
В листопадові похмурі дощові дні ми згадуємо загиблих від Голодомору... Про ті події тепер багато розповідають, пишуть, але були часи, коли бабуся тихесенько, прикладаючи палець до губів, говорила про страшний голод та про рідних, які загинули від чужої злої волі...
Ми пам'ятаємо, дізнаємося багато з відкритих матеріалів та розповідаємо про все своїм читачам: дорослим та малим. Щоб знали та не забували...

Історія втілення теми голодомору 1932 - 1933 років в 

українській літературі стала часткою загальної української 

історії, в якій питання історичної правди у радянські часи 

перебували під пильним оком держави, набували 

суб'єктивного забарвлення, а тому замість відображення 

реальних подій створювався міф про радянську дійсність, 

культуру, яку нині влучно визначено як культуру соцреалізму.

Перед випуском у світ твори радянської доби про село, яке перед війною зазнало мільйонних людських втрат і увійшло у війну спустошене, особливо пильно перевірялися цензурою. Однак творча думка митців поверталася в те минуле долями своїх персонажів. І якщо не можна було писати об'єктивно, то закладалася інформація про певні труднощі, які нині розшифровуються як своєрідно закодоване свідчення правди.

У радянській літературі, намагаючись показати труднощі українських хліборобів у 30-ті роки, письменники звертали увагу на те, що люди недоїдають, голодують, вмирають.
На теренах України література з максимальним відображенням трагедії голодомору 1932 - 1933 років починає з'являтися вже в роки перебудови. Оповідання, повісті, що базувалися на автобіографічних спогадах-враженнях, друкуються насамперед у періодичних виданнях, шокуючи читачів щирою правдою.
Вшановуючи пам'ять померлих та усіх, хто зазнав голодомору, українська література художнім словом підтверджує свідчення очевидців, що зафіксовані в документах, показує, якими були ці жахливі роки. Це як контрольне нагадування про осмислення майбутнього України.