Афганський щоденник

15 лютого українці відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Учням 6-б класу Білгород-Дністровського академічного ліцею Світлана Влезько – завідуюча бібліотекою-філією ім. Лесі Українки розповідала про афганську війну (1979-1989 рр.), в якій прийняв участь обмежений контингент радянських військ.

АФГАНІСТАН…У брежнєвську добу в лексикон людей чорним тавром впеклося це, як постріл із-за рогу, слово. Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали -- «Мамо, я живий...».

Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями… Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…

Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. Більше 33 років, що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…

Наша сьогоднішня зустріч з учнями міського ліцею - данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна.

Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.

Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена. Потім ця війна прорвалася віршами й піснями -- трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а насамперед, щирістю й проникливістю:

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані –

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

Війна - це дуже страшно! Вона не потрібна нікому!